Розслідування фіктивного підприємництва як засіб тиску на підприємців

Помилки у кваліфікації дій посадових осіб можуть призвести до вкрай негативних наслідків

Розслідування фіктивного підприємництва як засіб тиску  на господарюючих суб’єктів

 За роки Незалежності в Україні було створено більш ніж 1 350 000 суб’єктів господарювання, виходячи з даних Державної служби статистики України. Звичайно ж, не у всіх фірм «справи пішли вгору», хтось існує тільки «на документах», хтось подає порожні декларації і чекає на кращі часи після доволі успішного підприємництва в минулому.

 Наближаючись до теми статті процитую Вам положення статті 205 Кримінального кодексу України.

«Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - карається штрафом від п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»

 Нещодавно у своїй практичній діяльності зустрівся з таким питанням: дії керівництва фірми, яка отримала від банку кредит і не здійснювала жодної діяльності, та керівництва банку, який цей кредит надав, можна, на думку слідчих, трактувати як вчинення фіктивного підприємництва у співучасті!!!

 Все б нічого, але ж до чого тут банк, який надав гроші з конкретним терміном повернення згідно з кредитним договором, після сплину строку – гроші не отримав, а тут його керівництво починають викликати на допити з метою встановлення в подальшому їх співучасті у вчиненні фіктивного підприємництва???

Повністю абсурдною є ситуація, коли банк зі сторони постраждалої раптово стає особою, винною у такому злочині.

До того ж, викликають усіх контрагентів так званої «фіктивної фірми», щоб встановити вчинення злочину організованою групою чи злочинною організацією.

Гонитва за показниками, на мою думку, – сумна річ в правоохоронній діяльності і з радянських часів лишається найвагомішим фактором вчинення більшості порушень процесуального законодавства.

Якби не ставили перед правоохоронцями завдань по розкриттю конкретної і щоразу більшої кількості злочинів у період, що не встиг початися, то не було б серед людей історій про «навішування» кількох злочинів на одну особу, яка вчинила тільки один злочин чи взагалі нічого не вчиняла.

 Повертаючись до питання кваліфікації дій осіб як фіктивного підприємництва, наголошую на обов’язку чіткого встановлення у кожному випадку прямого умислу винних осіб та наявності спеціальної мети – прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Спірним, на мій погляд, є встановлення слідчим наявності спеціальної мети у винної особи саме на момент створення юридичної особи. Однак, щиросердне зізнання все ще залишається найвагомішим доказом у вчиненні тих чи інших протиправних діянь.