Скнилів - згусток жалю, болі та співчуття.

Скнилів - згусток жалю, болі та співчуття.

Скнилів - згусток жалю, болі та співчуття.

Мала нагоду проглянути документальний фільм телеканалу СТБ «Прощення.Скнилів». Трагедія, що мала місце 27 липня 2002 року на Скнилівському летовищі, де відбувалося святкування 60-річчя 14 авіаційного корпусу ВПС України. За офіційними даними загинуло 77 чоловік, серед них 28 дітей. Ця таргедія стала найбільшою у світі серед авіашоу. Навіть Наталка Карпа в свій час зняла кліп на згадку про світлу пам'ять людей,котрі постраждали в цей день, та чиї судьби були зруйновані.

Дмитро Карпачов разом з каналом СТБ зняли документальний фільм про подію та вияснили деякі невідомі до сих пір факти.

Трішки історії для таких як я, хто до фільму не знав про цю трагедію.

В 1995 році стало несподіванкою відновлення групи пілотів Повітряних сил України «Українські соколи», яка виконувала фігури найвищого пілотажу та припинила діяльність в 2002 з причини нефінансування. До цієї ж групи входив полковник авіації Володимир Топонар, котрий прославив Україну на цілий світ в складі групи. Він же командир екіпажу літака Су-27, який розбився під час авіашоу на Скнилівському летовищі 27 липня 2002 року.

Володимир Анатолійович Топонар - полковник авіації, льотчик-випробувач 1-го класу, зі стажем роботи 27 років та із загальним нальотом 1900 годин. Свого часу Топонар освоїв близько 30 типів військових літаків, виконував унікальні фігури вищого пілотажу під час міжнародних авіашоу, неодноразово одержував високі державні нагороди. За іронією долі, саме він успішно провів державні випробування тієї самої злощасної моделі літака Су-27... Фатальна трагедія на Скнилівському летовищі поставила чорну пляму у його військову біографію і хрест на його житті. Сьогодні пілот-ас чистить свинарники та капусту у колонії. Але хіба від цих поневірянь українського льотчика екстра-класу полегшає потерпілим і Україні? Одинадцять років минуло від "Скнилівської трагедії".

Влітку 2008 року Військовий апеляційний суд центрального регіону України виправдав чотирьох генералів, безпосередньо приймавших участь в організації зловісного свята - Віктора Стрельникова, Олександра Волошенка, Володимира Алексєєва та Сергія Онищенка. Сьогодні відбуває покарання лише Володимир Топонар - у Кагарлицькій виправній колонії № 115 Київської області.

Нещодавно деякі народні депутати, військові льотчики на просто військові різних Збройних Сил України звернулися з проханням до президента про помилування Володимира Топонаря.Говориться про те,що в даній ситуації зійшлося багато чинників,які стали причиною аварії, особливо в ті злощасні часи, під час позпаду Радянського Союзу.

Володимир Анатолійович в листі до можновладців 2009 року говорить, що не вважає себе винним в тому, що трапилося. Про це свідчать рядки з листа «По-перше, чому я не хочу каятися. 24.06.2005 Військовий апеляційний суд Центрального регіону України визнав мене винним за ст. 416 ККУ "Порушення правил польотів і підготовки до них...". І присудив мені 14 років позбавлення волі... Чотири роки і чотири місяці я вже відсидів у виправній колонії, і з них - рік і два місяці - у слідчому ізоляторі, хоча злочинцем себе не вважав і не вважаю, тому що ні попереднім слідством, ні судом істинна причина катастрофи не була встановлена, і я як "козел відпущення" покараний позбавленням волі на 14 років, причому виправними роботами. Моє переконання засноване на тому, що доказова частина моєї вини у вироку апеляційного суду заснована на висновках Державної комісії і на показах свідків, які на той час були під слідством і були зацікавлені у моїй вині. До того ж матеріали об'єктивного контролю сфальсифіковані, зона пілотажу й інші документи виготовлені після катастрофи, і судових експертів із авіації в Україні немає. Закони Процесуального кодексу цілком порушені, льотно-технічна експертиза була визнана незаконною, а льотно-службова - мене повністю виправдовує. Пізніше вирок Касаційного і Верховного Суду, якого я чекав дев'ять місяців у СІЗО, не витримує жодної критики, адже ж у ньому переплутані всі експертизи і прізвища, що вже й казати про викривлення більшості фактів. Після цього я, як людина, що мислить логічно, не можу каятися, оскільки справедливість у Скнилівській трагедії не встановлена. Люди, які відповідали за безпеку глядачів, на волі, а безвинний засуджений - без доказів. Найобразливіше те, що більшість постраждалих і родичів загиблих теж це визнають, але нічого вдіяти не можуть. Мені не зрозуміла міра покарання - за що і як мене виправляють, і я не кажу вже хто. Я би, швидше, назвав це не виправною колонією, а знущально-каральним закладом, де над полковником стройової частини, хай і в запасі, можна познущатися сержантам і прапорщикам"

В ході слідства показали Володимира як досить негативного персонажа, який злісно посміхався на суді, мовчав та навіть не попросив пробачення.Як насправді все відбувалося вже, нажаль, ніхто і не вияснить, але дати шанс людям на нове життя має місце, що й було основною ідеєю фільму. Скажу про свою думку. Особисто я подала б руку Володимиру за його відвагу, мужність, терпіння та силу, вів себе як справжній полковник. А про своє врятування сказав, що був готовий боротися до останнього, якби не катапультування, яке відбулося з пілотом-напарником, так як катапульта викидає автоматично обох пілотів. Ця людина зробила все можливе для врятування людей, за що, раніше посметрно нагороджували, то в даній ситуації засадили на 14 років відбування покарання за те, що залишився живий.

На цей день працює кілька груп людей, які збирають допомогу Володимирові для того, щоб виплатити 150 000 гривень за 50кг колючого дроту, 4 стовчики та літак, розбивши який, пілот рятував життя людей. Я впевнена, що в очах цієї людини горить вогник надії, віри та спраги до втраченого життя.