Родова пам’ять татарського народу завжди займала важливе місце у культурі цього давнього етносу. Шанування своєї історії, здобутків своєї родини так само як спільне переживання невдач і поразок раз від разу допомагали татарам зберегти свою культуру й донести її до наших днів.
Найбільшим соромом для татарина було позбавлення його права носити батьківське прізвище, що дорівнювалось до смерті – людину наче викреслювали з пам’яті та світосприйняття всі члени його родини, він переставав для них існувати та мати будь-яку вагу у татарській спільноті.
Звичайно, що історичний процес вносить свої корективи у традиції будь-якого народу. Можна зрозуміти пересторогу батьків нинішнього нардепа Геннадія Москаля, що народився наприкінці грудня 1950 року, які, знаючи про специфічне ставлення І.Сталіна до татарського етносу в цілому і в Криму зокрема, вирішили дати своєму синові прізвище матері – Москаль Степанії Павлівни, а не батька, татарина за походженням – Гайфуліна Геннадія Хадейовича.
А от подальша історія Москаля Геннадія Геннадійовича нагадує якусь шпигунську пригоду із зміною прізвищ, приховуванням свого походження й «затиранням» власних автобіографічних даних.
Можливо ніхто б і не звернув увагу на цікаві особливості біографії Геннадія Геннадійовича, якби останній сам не зайняв місце головного «копача у брудній білизні» України. Історії із викриттям посадовців – фальшиводипломників, які вносили корективи щодо своєї вищої освіти аби зайняти певні посади гриміли по всій Україні протягом останніх років. Тому й не дивно, що виникло закономірне питання – «а судді хто ж?».
Невідомо, чому Г.Москаль настільки соромиться власного походження. Замість того аби взяти собі прізвище, яке належить йому за правом народження – Гайфулін або принаймні заявити про свою приналежність до кримських татар публічно, він навпаки в процесі реєстрації шлюбу бере собі прізвище дружини – і стає Лінським.
Тепер уже Лінський Геннадій Геннадійович живе своїм новим життям, ростить дочку – Ірину Лінську і намагається забути про все те, що пов’язує його з кримськими татарами.
Однак, притаманна Геннадію Геннадійовичу жага влади та контролю над іншими людьми (мабуть від татаро-монгольських пращурів дісталося) змушує його слідувати за політичними тенденціями, які у певний момент вказують на ідеологічну доцільність повернути Геннадію Геннадійовичу прізвище матері – Москаль.
Незрозуміло яким чином, але Геннадій Геннадійович спромігся зберегти свій старий паспорт на прізвище Москаль, який він мав би протягом місяця з дня реєстрації шлюбу (1977 рік!!!) здати на переоформлення.
Саме за цим паспортом Г.Москаль-Гайфулін-Лінський-Москаль реєструвався в якості кандидата в народні депутати. Виходить цікава ситуація, коли маємо депутата ВР України Г.Москаля – особу, якої вже протягом декількох десятиліть не існує. Так само, мабуть, потрібно оголошувати розшук Г.Лінського, який безслідно зник (звісно ж, не використовуючи свої зв’язки і вплив у системі МВС України).
Звичайно ж було б цікаво дізнатися думку самого кримського «Остапа Бендера»…