Чи потрібні Києву вибори?

Вибори у столиці повинні відбутися до 2015 року

Політичний клінч між опозиційними силами та владою щодо статусу Київради (легальна / нелегальна) не дає жодних надій на пошук і прийняття компромісного рішення. Для опозиції проведення виборів до столичної ради є очікуваною подією, завдяки якій очільники партій розраховують довести свою політичну спроможність перемагати.

Водночас це означає, що символічна ціна Київради набагато вища, ніж її реальна вартість, яку можна розрахувати, зважаючи на об’єм юрисдикції органу самоврядування. Цей факт добре усвідомлюють на Банковій, де блокуються будь-які намагання створити партнерський діалог щодо визначення справедливих термінів проведення місцевих виборів. Та ще краще ціну Київраді знає опозиція. Хоча знання – не дії, а тому більшість громадських лідерів та київських політиків готується не до місцевої кампанії, а безпосередньо до президентських виборів. І вони мають рацію…

Другого жовтня опозиція провела відверто мляву акцію протесту під стінами Київради, на котру прийшли навіть не всі лідери основних опозиційних сил. За таких умов варто поставити собі запитання: чи потрібні Києву вибори взагалі?

Спершу поясню власну позицію. Я підтримую проведення виборів до 2015 року, як і більшість киян. Другого жовтня я стояв під стінами столичної міської ради, але безрезультатність акції та байдужість мешканців Києва наштовхнули мене на думку, що вибори у столиці не потрібні.

Можна пригадати акції "чорнобильців", підприємців або акції ветеранів війни в Афганістані – це були реальні соціальні протести. Тема виборів до Київради не викликала жорсткого резонансу в мешканців міста. Цей факт, на мою думку, означає три важливі речі:

1) Мешканці столиці не пов’язують власний добробут та комфорт із політичним складом місцевого представницького органу влади. У протилежному разі, другого жовтня опозиція зібрала би десятки тисяч киян.

2) Для опозиції тема виборів до Київради є важливим інформаційним приводом, завдяки якому можна створювати новини і проводити рекламні кампанії (систематично у цьому ключі працює Арсеній Яценюк, намагаючись відійти від політичного образу "відмінника-інтелігента" до "революціонера-бійця").

Та заразом ніякого плану дій щодо узгодженої політичної кампанії на випадок реального старту виборчого процесу немає, і опозиція, найімовірніше, почала б у цьому разі між собою війну за крісло міського голови (враховуючи кількість охочих міцно засісти у цьому кріслі) та мажоритарні округи.

Враження від того, що відбувається, таке, немов столичні вибори є важливими не самі по собі, а лише у контексті президентської кампанії-2015. Важливо не досягти результату у призначенні конкретної дати виборів, а лише попіаритись на самій темі. Можливо, все і не так, як здається, проте "осад залишився".

3) Київські вибори, таким чином, необхідні (парадоксально, але факт) не тим, хто може отримати від них практичний зиск (мешканцям міста, опозиції), а громадським активістам, журналістам та звичайним громадянам, яким "за державу прикро".

Варто визнати, що склад сьогоднішньої нелегітимної, проте легальної Київради морально застарів – у ній присутні представники партійних проектів, які вже давно відпочивають десь на межі вітчизняного політичного всесвіту. Цими "народними представниками" послуговується влада для того, щоби забезпечувати функціонування міста та приймати рішення, зважаючи на єдиний "курс партії".

Але такий стан речей не турбує більшості киян і це має ще одне культурологічне пояснення. Кожен другий киянин (якщо рахувати ще з 70-80-х років ХХ століття) – це киянин у першому або другому коліні, людина, яка переймається тим, щоб залишитися та забезпечити своє життя у місті. Працюючи на 2-х або 3-х роботах одночасно, виховуючи дітей та сплачуючи кредити за нерухомість або орендуючи за непомірні кошти житло, у більшості мешканців столиці немає ні часу, ні бажання, ні умов для відстежування й активної участі у місцевому політичному процесі.

Київ – місто тих, хто вміє добре пристосовуватись до складних обставин, місто, наповнене людьми, які вміють і знають, як виживати в Україні. Так, ці люди тотально опозиційні, вони ненавидять владу, але ненавидять її тихо, сидячи за келихом пива і дивлячись по телевізору політичні шоу.

Чомусь цей факт постійно ігнорує опозиція. Можливо, саме завдяки цій антропологічній особливості столичного населення влада без перешкод зможе тримати тему місцевих виборів у Києві до осені 2015 року.

Треба бути все-таки більш ближчими до народу… 

Та душу гріє думка, що рано чи пізно (хоч і в 2015 році), але справедливість таки запанує.