Турбаївське повстання 1789-1793 рр.

220 роковини супротиву українських селян політиці соціального поневолення російського самодержавства.

 Однією з рис, що вирізняє суспільні трансформації у незалежній Україні, в умовах утвердження ринкової економіки є наростання соціальних форм протесту: мітинги, маніфестації, страйки. Такі прояви соціальної активності населення завжди відігравали важливу роль у суспільстві, адже люди вбачають в них засіб розв’язання соціальних конфліктів, породжених протиріччями соціально-економічного розвитку. У відповідності до усталених класифікацій, за територіальною поширеністю виділяють: загальносуспільні, регіональні, локальні; за характером вимог: політичні, економічні, національно-релігійні, тощо.

  Цього року виповнюється 220 років з дати остаточного придушення одного з найбільших повстань XVIII століття, що відбувалося в селі Турбаї на Полтавщині, протягом 1789-1793 років. Причиною повстання стало переведення селян у стан кріпаків, що сталося 3 травня 1783 року у відповідності з указом Катерини II. Село Турбаї до того дня вважалося ”вільним військовим”, т.б. державним, а після указу його жителів перевели в розряд особисто невільних (мали виконувати повинності на власника землі, якою вони користувалися), що, звичайно, призвело до обурення його мешканців.

Безпосереднім приводом до Турбаївського повстання стало визнання Сенатом права належності до козацького стану лише 76 турбаївськіх родин (в селі проживало близько 2 000 чоловік). Селяни, чиї родини не входили до списку, дізнавшись про таке рішення, створили власне самоврядування за козацьким зразком, обрали собі старшину і припинили виконувати панщину.  Влада відповіла їм спробою втихомирити повстання за допомогою війська, але це не мало успіху. Але озброєні косами, списами, кочергами, селяни змогли протистояти військовій команді, повстанці побили і заарештували членів суду, добившись від них прийняття акту про «добровільне переведення у козаки» турбаївських селян, а також вчинивши напад на панську садибу, вибили вікна й виламали двері, пограбували панське майно, а самих поміщиків — Івана, Степана та Марію Базилевських — забили до смерті.

 Складне міжнародне становище не дозволяло уряду Катерини II тривалий час придушити селянський бунт турбаївців. Але у червні 1793 року в село був введений батальйон піхоти Бузького єгерського полку та 200 озброєних козаків, які мали 2 гармати. Повстання вдалося придушити, а на його учасників чекали масові покарання. Проведено масові арешти селян, найактивнішім виривали ніздрі, робили тавро (напис, що не виводиться) “вор” на щоках та лобі і відправляли на довічні каторжні роботі до Сибіру. 15 селян, не витримавши тортур, померли.  Самодержавна російська влада, прагнучи стерти з пам’яті народу будь-яку згадку про волелюбність українських селян, змінила, навіть, назву села Турбаї, перейменувавши його у Скорбне (лише у 1919 році було повернуто колишню назву).

Турбаївське повстання не виправдало сподівань його мешканців, але відіграло величезну роль в історії України, як одне за наймасштабніших повстань XVIII століття. Турбаївці зазнавали переслідувань і у подальші роки від російських урядовців, навіть, після переселення в інше село (їм не дозволялося копати колодязі, а брати воду тільки з р.Дніпро).

Турбаївське повстання мало своїм наслідком ще 100 селянських виступів на Полтавщині., спрямованих проти посилення феодально-кріпосницького гноблення.

Мельнічук Анастасія