Кожне місто має свою специфіку пробудження.

Кожне місто має свою специфіку пробудження. Згідно легенд Львів пробуджується від ароматів ранкової кави та свіжого круасану.

Кожне місто має свою специфіку пробудження. Згідно легенд Львів пробуджується від ароматів ранкової кави та свіжого круасану. У Львові я пробуджувався від нестерпного смороду, але прокинувшись, виходив на балкон і поки готується кава милувався краєвидами княжого міста, та спостерігав за роботою комунальних служб. Їх практично не було видно і чутно.



Автівки, які забирали сміття, працювали тихо, а двірники спокійно і навіть шляхетно виконували свою роботу. Я випивав свою каву і виходив на двір щоби поспілкуватися з двірником. Від нього я дізнавався про останні вуличні та міські новини. Мені цікаво було його бачення, як людини з вищою освітою, проблем життєзабезпечення та функціонування княжого міста. Як би не критикували Садового, але я бачив нормальне функціонування відповідних служб. Я не засинав під гуркіт прибиральної техніки і не прокидався від її звуків.



Моє рідне місто має трошки іншу специфіку. О першій годині ночі починають вивозити сміття. Цей процес супроводжується гучними звуками не лише самої техніки, але і коментарями її водія, який на специфічному діалекті пояснює темним вікнам будинків, що викидати будівельне сміття у баки категорично заборонено. Пояснюючи, чому саме заборонено це робити, водій часто згадує маму та відповідні форми дієслів. Кожний такий монолог закінчується тим, що знаходиться бажаючий щось заперечити водієві і тоді монолог перетворюється на блискавичний діалог двох скажених.



Ранок починається не з ароматів кави та свіжого круасану, а з того, що я змушений слухати сповідь двірнички Тані, яка розповідає своїй колєжанці Маші, що вчора її Петро хильнув зайві півлітра і його сердешного принесли додому, бо той остаточно втратив самостійну можливість пересуватися.



Йду собі готувати каву щоби випивши пару філіжанок вийти на вулицю цього депресивного міста, де, як не дивно, я почуваю себе, як риба у воді. Йдучи вулицями свого рідного міста згадую вірші Маяковського:



Я в восторге

от Нью-Йорка города.

Но

кепчонку

не сдерну с виска...



Подобається мені княже місто з його ароматами кави та ранковими розмовами з інтелектуалом-двірником, але є у мене якась туга за ранковими діалогами колєжанок Маші та Тані, та тим відчуттям малої батьківщини з її, одному мені зрозумілими, ароматами та звуками.