Доки стоїть Оранта - стоїть Київ.

Трошки з історії перлини столиці - Софії Київської.

Уже близько тисячі років притягує погляди туристів і киян головна прикраса міста – Софія Київська. Храм став першим об’єктом України, що був внесений до реєстру ЮНЕСКО. Саме тут, за свідченнями істориків, збиралося Київське віче. Історія столичної красуні досить заплутана. Почати варто з того, що не відома остаточно навіть дата будівництва храму. «Повість минулих літ»  датує початок будівництва 1037 роком. Але деякі дослідники вважають, що Софіївка була закладена ще за князя Володимира, у 1017 .  Більшість вчених все ж сходяться на думці, що будівництво храму було розпочато за князювання Ярослава Мудрого, тобто  у 1037. Адже роком раніше на тому самому місці, де розкинувся зараз храм, князь переміг печенігів, що підступали до Києва. Саме на славу своєї перемогу Ярослав і наказав закласти храм Святої Софії, ім’я якої у перекладі з грецької значить «мудра». Храм вважався знаком перемоги православ’я над язичницькими віруваннями та символом всієї мудрості християнства.

За свою довгу історію собор неодноразово був зруйнований. Вперше він постраждав через дві сотні років після будівництва – у 1240 році, коли орди Батия руйнували місто. Намагалися позбавити Україну символу християнства і кримські хани, і литовські хани. Пожежа 1697 року зруйнувала всі дерев’яні частини монастиря.  Та пам’ятка вистояла, пережила.   

Історіки та архітектори без сумнівів стверджують, що будівництвом займалися константинопольці. Адже витримані майже все традиції Візантійсько зодчества, хочу й з деякими змінами.

Софія прекрасна не лише зовні. Зсередини її прикрашають безліч фресок та мозаїк. Раніше фрески прикрашали всі бокові стіни Софіївки, галереї та вежі. До XVII століття первісні фрески просто підфарбовувалися. На зламі XVII-XVIII століть вже пошкоджені фрески були відштукатурені та забілені. А уже в XVIII столітті були зроблені нові зображення. Протрималися вони недовго. Вже у середині XIX сторіччя на іх місці красувалися нові масляні розписи, сюжети яких відтворювали іконографію первинних фресок. При сучасній реставрації фрески XI століття були розчищені та відновлені. У місцях, де це неможливо, був залишений більш пізній живопис. Особливу цінність у системі фресок складає груповий портрет сім’ї Ярослава Мудрого (що, до речі, ще раз доводить версію про будівництво храму за його наказом). Вся композиція не збереглася. Про її центральну частину стало відомо в малюнку Абрагама ван Вестерфельда, який він зробив 1651 року. Там зображено Ярослава Мудрого з макетом собору в руці а також княгиня Ірина. Найбільше фреска постраждала під час реставрації дев’ятнадцятого століття.

Головну баню  собору прикрашають мозаїки. Всі вони – оригінали. У місцях їх пошкодження були зроблені малюнки масляними фарбами.  

У зеніті центральної бані – зображення Христа Вседержителя. Христос – у пурпурному хітоні та блакитному плащі. Навколо нього – чотири янголи. З них лише один з мозаїки, решту 1884 року малював Врубель.

На головному алтарі – величезна фігура Богоматері – Оранти. Її висота близько шести метрів. Це зображення має найсоковитіші барви, воно – центр композиції собору Під Орантою – багатофігурна «Євхаристія» - сцена причащання апостолів.

У східній частині галерей собору знаходилася князівська усипальниця. Тут було поховано Ярослава Мудрого, Вселовода Ярославича, Ростислава Вселоводича, Володимира Мономаха.  Саркофаг князя – прямокутний ящик. Прикрашений він різними зображеннями виноградної лози, риб, птахів, різних давньохристиянських символів. Його вага – близько шести тон. Найімовірніше, що саркофаг було привезено з Візантії. Під час його вивчення у двадцятому столітті стало відомо, що у саркофазі – чоловічий та жіночий скелети. Цей факт а також повна відсутність будь-яких предметів свідчить про те, що саркофаг був розграблений.

Легенда каже, що доки стоїть Оранта, доти стоїть і Київ. Що ж, не хотілося б перевіряти це. Хай завжди засліпляє нас банями величний Софіївський собор.