Українське козацтво

На межі з Диким полем було страшно і небезпечно жити. Однак сюди втікали селяни з Галичини, з Волині, з Поділля. Ці вільні, незалежні люди дістали назву "козаки".

      В Україні дуже часті стали татарські набіги. Ловили людей і тисячами їх гнали на південь, у кримські порти на Чорному морі. З протилежного берега, з Османської імперії приїздили купці. І українці ставали рабами бусурманів - так православні називали тих, хто сповідував мусульманство.

      Безмежний степ України був зарослий травами, через нього протікав Дніпро. Монголо-татарська навала в XIII столітті, а потім набіги татар залишили весь південь України вільним та пустим. Цей степовий край стали називати Диким полем. Межа поселень українців була позначена украпленнями, де нині міста Вінниця, Канів, Біла Церква,Черкаси, Кам’янець-Подільський, Бар…Але й там люди не були вільними – над Україною панувала Польща. За право володіти Україною воювали між собою поляки з татарами, і росіяни, і угорці…

      На межі з Диким полем було страшно і небезпечно жити. Однак сюди втікали селяни з Галичини, з Волині, з Поділля. Ці вільні, незалежні люди  дістали назву "козаки". Молоді чоловіки групувалися в загони - ватаги,  обирали ватажків (отаманів), засновували укріплені табори (січі). Для багатьох козакування перетворювалося на постійне заняття. Магнати, міські старости і боялися їх, і залучали як безстрашних і надійних оборонців від татар. Таких ватаг на межі Дикого поля зібралося чимало. А об'єднав усі ватаги козаків канівський староста Дмитро Вишневецький, оспіваний у піснях і думах та відомий в історії як Байда. Він прийшов до розумного висновку: щоб перемагати, треба відбиватись від нападників не під своєю хатою, а вийти назустріч і не допускати ворогів до рідних міст і сіл. Тож і вибрали дуже зручне місце - за дніпровими порогами на острові Мала Хортиця. Так у середині ХVІ століття (1552-1554 рр.) була заснована  козацька фортеця Запорозька Січ.

      Сюди міг прийти кожен чоловік - християнин. Тут усі були рівні. На зборах обирали і звільняли керівників - гетьмана чи отамана, писаря,обозного, суддю. Жили в куренях з дерева та очерету. Займалися рибальством, полюванням, пасічникували, варили сіль. Ходили у близькі і далекі походи. Мали свій справжній морський флот.

     Їхні кораблі мали довжину 20 метрів, ширину З-4 метри, висоту бортів 2-5 метрів. Основа човна робилася з липового або вербового пенька, на який набивалися дошки. Зовні прив'язувалися міцні в'язки хмизу - щоб човни не переверталися. На човні було 20-З0 гребців і по 50-70 озброєних козаків. Швидкість сягала 15 кілометрів на годину. Такі судна були зручні,  рухалися легко, за що їх і прозвали чайками. Часом кількість таких човнів доходила до 400. Мали запорожці і більші судна - галери. Використовували вони і підводні човни (дихали крізь очеретину). Ні Польща, ні Росія ще не мали тоді свого флоту, навіть не думали, щоб його мати. Україна знову почала активно освоювати Чорне море. У багатьох походах козацькі флотилії здобували перемоги.

     Досить швидко козацтво набирало сили. Міцніла Запорозька Січ. З кінця ХVІ століття вона перетворилася на політичний центр українського народу. Тут була військова сила України. Сюди сходилися люди з усієї України і  розповідали про життя і страждання народу. Тут зросли видатні полководці,мудрі державні діячі, ватажки народних повстань. Тут приймалися рішення, що діяти і як захистити народ від поневолювачів.

     Нерідко у боротьбі проти одних завойовників України  доводилося об'єднуватися з іншими.  Однак таке союзництво було тимчасовим, бо хто б не йшов на Україну, мав єдиний намір - поживитися з неї, поневолити її народ або хоч використати її людей, щоб ослабити когось із супротивників.

     Козацькі флотилії завойовували  позиції на Чорному морі. Вони потай проскакували мимо татарських укріплень у гирлі Дніпра (це місце, де річка впадає в море) і з моря нападали на татарські порти в Криму, брали штурмом турецькі фортеці на Дунаї, проникали у столицю Оттоманської імперії Константинополь і на очах султана спалювали порт. Козаки визволяли з татарської неволі своїх земляків, здобували багатства. Їхню славу визнавали королі Європи і папа римський. Запорозькі козаки боронили свій народ і від панів.

     Серед видатних народних ватажків - Северин Наливайко. Велику славу здобув гетьман Петро Сагайдачний. Двічі обирали козаки своїм гетьманом Михайла Дорошенка. Польський король і магнати боялися  козаків прагнули посварити їх між собою. Іноді це вдавалося. Тоді козаки терпіли поразки, об'єднувалися і знову піднімали повстання – український народ хотів мати волю на своїй землі.

                                                                                                                                 Богдана Антонюк