В цей день, 70 років тому, Київ визволили від фашистів. Наказ визволити Київ саме до цього дня, 6 листопада на 26-у річницю революції, віддав Йосиф Сталін.
Історики стверджують, що якби радянські генерали, не поспішили виконувати його забаганку визволити місто до свята за будь-яку ціну, можна було б врятувати тисячі солдат.
Кривавий Дніпро
За офіційними даними, в боях за Київ і Дніпро загинуло 417 тис. солдат. Проте, існує версія, що насправді кількість жертв понад 1 млн.
"Радянські генерали пожертвували сотнями тисяч життів, створюючи Букринський і Лютежські плацдарми для форсування Дніпра. Але тут не було ніякої військової майстерності. Вони могли обійти Київ, оточити німців. Проте у наступ йшли раптово, аби встигнути до свята", - стверджує історик, професор Володимир Сергійчук.
Водночас доктор історичних наук Віктор Король звертає увагу на майже повну відсутність засобів переправи. Так, станом на 22 вересня 1943 року в розпал переправи на Букиринському плацдармі знаходилось лише 16 понтонів.
"Першими через Дніпро під страшним вогнем переправляли бійців штрафних батальйонів. Солдати плили тримаючись за дерева, колоди, дошки, і тонули тисячами", - пише Король у своїй праці "Битва за Дніпро: героїзм і трагедія".
При цьому з тилу на радянських солдат чекали так звані загородні загони, які відкривали вогонь по своїх, якщо солдати відступали.
Історики зазначають, що нерідко солдати йшли у бій без військового обмундирування і навіть будь-якої зброї. Письменник, очевидець тих подій Анатолій Дімаров згадує, що солдатам у руки видавали по пів цеглинки і наказували йти у бій.
"Густо плавали у воді трупи з виклюваними очима, що почали розкисати, з обличчями, які пінилися, наче намилені, були розбиті снарядами, мінами, зрешечені кулями", - пише ще один очевидець бою за Дніпро письменник Віктор Астафьєв.
Автор: tochka.net
Прирівняли до навозу
Історик Володимир Сергійчук зазначає, що крім тактичних прорахунків і прив'язування військових дій до круглих дат причиною такої кількості жертв у боях було ставлення до життів солдат.
"Для генералів життя солдатів не було варте нічого. Їх кидали тисячами на кулемети, бо знали, що на їх місця прийдуть нові. То велика трагедія", - вважає Сергійчук.
Історик переповідає слова свого родича учасника бойових дій Павла Кравчука: "Через самовпевненість командира мінометної батареї загинули десятки солдат. Все через те, що командир відмовився змінювати місце розташування батареї, коли німці їх засікли. І коли дорікнули, що ж він наробив, той відповів: "Ничего, этого навоза у нас предостаточно".
Читайте також секрети розвідки СРСР, чому Сталін не готувався до війни.