Галичина та її мешканці

Галичина, в історико-географічному сенсі, - складна і неоднорідна територія, що неодноразово зазнавала міждержавного переділу за останні століття. До неї відносяться Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська (крім північної, північно-східної частин) області сучасної України та південно-східна частина Польщі. Загальна площа Галичини в такому разі сягала б близько 78 тис. кв.км, що зіставимо з площами таких держав як Австрія або Чехія. Ментально, Галицький край вважається наймогутнішим оплотом національної української ідеї і є основною історично обумовленою рушійною силою щодо домагань України вступити до лав Європейського Союзу.

Взагалі, ця країна була переважно аграрна, тому більша частина землі належала поміщикам, серед яких переважали чужинці, тобто поляки.  Було багато великих землевласників-магнатів, які володіли маєтками на кількасот тисяч гектарів., У Галичині барон Лібіх мав 66.700 гектарів, граф Р. Потоцький — 49.800 гектарів. Але 53,3°/о селянських господарств були «безкінні». Іван Франко називав такі господарства «карликовими». Заборгованість галицьких і буковинських селян зростала з кожним роком: у 1910-1912 рр. в Галичині продано за борги 9.303 селянських господарств

 Зростала диференція села: з'явилися заможні селяни, які скуповували землі злидарів з худобою і реманентом. У 1908 році було їх у Галичині 5°/о, але вони володіли землею, яка кількістю перевищувала у два рази ту, яка належала 600.000 бідняцьким господарствам; Ці заможні господарі користалися допомогою банків і були найсильнішою селянською групою на західньоукраїнських землях.

Напередодні першої світової війни у Галичині було 614.000 селянських господарств, які не забезпечували прожитку своїм власникам. Такі незаможні селяни орендували землю, наймалися до поміщиків або йшли працювати на підприємства. У Галичині становище селян погіршувала та обставина, що дідичами переважно були поляки. Поляки займали також всі адшніетративні посади, в їхніх руках був суд.

Буремна історія Галичини останнього тисячоліття ілюструє складний процес формування українського етносу, відірваного татарською навалою від Київської Русі, територіально мігрувавшої на північний схід. Галицька земля була оточена різними народами: на північному заході вона межувала з поляками, на південному заході - угорцями, на півдні - зі степовими кочівниками, а на сході і півночі - з князівствами Київським та Володимирським. В 1199 р. утворюється величезне Галицько-Волинське князівство, яке згодом ціною власної сторічної васальної залежності від Золотої Орди в середині XIII ст. перекрило шлях монголо-татарської навали в глибину Європи. В 1349 р. Галичина на більш ніж чотири століття підпала під владу Польщі, під час першого розділу якої в 1772 р. майже весь край з титулом "Королівства Галицького і Володимирії з великим князівством Краківським, князівствами Освенцимським і Заторським" перейшов до складу Австрії. Далі була ще досить довга низка приєднань і перерозподілу окремих ділянок Галичини між Австрією, Польщею та Росією, що завершилася лише в 1951 р., коли остаточно були "вирівнені" кордони між Українською РСР і Польщею.

Не дивлячись на усі криваві та важкі події, які відбувалися на цій території, серед багатьох регіонів України, Галичина посідає ледь не перше місце за кількістю архітектурних і культових пам'яток. Саме тут в долині р. Збруч знайдено найстарі-ший релігійний символ країни, ще язичних часів - відомий Збручанський ідол, зроблений в ІХ-Х ст. з товтрових вапняків Тернопільщини, що є перлиною екс-позиції Археологічного музею в Кракові (Польща). В Галичині збереглося багато фортець та замків, видатних храмів, серед яких передує стародавня велична церква Св. Пантелеймона (ХІІ ст.) - єдиний зразок давнього галицького зодчества, створено багато різноманітних музеїв, в т.ч. меморіальних.

В кінці, хочу додати що ця держава пережила багато проблем , і витримале , усі поразки та битви. На мою думку, це означає что князі були мудрими та розумними людьми, які зуміли вивести цю державу на світовий рівень . Ми повинні пишатися нашою історією!

Автор: Єресько Олександра