Куди не кинься – всюди клин. Хоча...

Сьогодні ще не дрімаюча частина українського суспільства заціпеніла. Буде та асоціація, чи не буде, підпише чи не підпише...

То хто ж вирішує?

Багато хто переконаний, що все вирішує сам Віктор Янукович – от сидить і денно та нощно вирішує.

Можливо й так. Тоді ми успішно доїхали до станції Білорусь.

Хоча я гадаю, що не зовсім самотній Віктор Федорович. І не про радників-зрадників мова. А про людей відносно незалежних. Тих, кому є справді що втрачати – не вареничні та сауни.

Гадаю, що ця "могучая кучка" таки якось кореспондує поміж себе. Пропоную, в стилі часу, назвати цю "могучую кучку" Колективним Териконом.

От сидить цей Терикон і думає:

Ну добре, Юлія Володимирівна у тюрмі – це плюс. Але і мінус – а не дай Бог з нею щось станеться, Бог його знає, того ВВП, – що встругне, не знаєш. Тоді з нею на шиї прийдеться вік вікувати. Не всім, звичайно, а Віктору Федоровичу. Хоча бризки обтраскають бріоні всього Терикону. Це, звісно, мінус. Марудно, ой, як марудно тримати Юлію Володимирівну у буцегарні. Це мінус.

При тому, що Великий Терикон у глибині душі розуміє, що Юлія Володимирівна – це, як кажуть у Львові "мале пиво". Просто по-пацанячому було її туди засадити. А тепер би якось позбутися. І щоб за це нічого не було. Але ж це не про неї. Знову мінус. Ну, і глухий кут – ніззя казніть міловать...

Однак головне завдання, що всі розуміють, це не звільнення Тимошенко. І не покращення долі якогось 46 мільйонного народу.

Кожен більш-менш притомний громадянин України, і не тільки України, розуміє, що головне, про що думу думає Великий Терикон, це Його власна Доля (у всіх сенсах), Доля його Дітей і навіть Його Внуків. Ну і доля Самого.

Бо вибори 2015 року можна виграти. Можна виграти вибори і 2020. І нічого не змінювати. За той час довести свою Долю у національному валовому продукті з 30% до 70-80%. Як у Алієвих чи Назарбаєвих. Щоб по-справжньому. По-пацанячому.

Можна не змінювати правил гри – хазяїн-барін і все!

А далі... А далі якось перескочити до прихованої монархії. Як у тих самих Алієвих з Назарбаєвими. Віктор І, Олександр І, Віктор ІІ і т.д. Ну як Гейдар І, Ільхам І... Що ми не люди?...

Скажете занадто? А як убезпечитися від друзей-товаріщєй з "могучей кучки"? Та ж як тільки "Батя" ослабне і подасться – порвуть на шматки і Діток і Внуків. І Долі позбавлять та заберуть...

Бо ж якщо правили зберегти ті самі – а хазяїн-барін буде інший. Якийсь молодий шакал. То...

Звісно, можна уповати на те, що "молодий шакал" – а таких і у Сім'ї вже хоч греблю гати – виявить респект до "Баті" і його чад. Ну прийдеться поділитися половиною Долі – по 40% українського ВВП на той час. Мо' можна буде якось відкупитись? А що як ні? Бо ж правила залишаться ті самі! Згадають, як "мочили" бютівських та нашоукраїнських. А це ж знову дерибан – на цей раз дерибанщиків...

От добре було б поки Віктор Федорович при владі, щоб все було так, як він блискуче організував. А після того – недоторканість власності, права Діток та Внучат на Долю і т.д. Одним словом, щоб після того було як у Швейцарії. А до того, як в Україні...

Одним словом – нема чого заздрити – для Самого це неабияка проблемка. Якось на ефірі 5 каналу я натякнув про цю проблемку, коли дискутували про асоціацію – мовляв, може у ЄС якось порятується. І один з крутих мислителів Великого Терикону, такий собі Царьоff, іронічно змахнув з плеча – теж мені проблемка, коли "ми сильні як ніколи і танкі наші бістры". Оно канєшно. Проте сьогодні.

А от після 29 листопада?

На ЄС та США ми пілюйом.

Юля у тюрмі.

Віктор Федорович, звісно, у Межигір'ї.

Все неначе просто ляля.

Але Путін все одно залишається у Москві!

І це ще одна проблемка. І не така віддалена, як запровадження в Україні монархії – десь у 2020 році. А вже 30 листопада Путін пришле пред'яву. Ну, може 30 грудня – як воно у росіян ведеться... Під "й'олочку", так би мовити подаруночок...

В Харкові он вже кинули. А тут мовою не відкупишся. Тут гра по-крупному. Можуть і роздерибанити.

Ну і що робити у разі шухера? Хоч він і малоймовірний – наш народ такий добрий, такий добрий...

Куди тікать? Куди податься?

На Захід пільюнули. Хоча Доля, здається у їхніх банках зберігалась би найкраще. Однак теж клин – он як розкуркулили братву на Кіпрі. Та ще й показово забрали у патентованого українського цапа-відбувайла – Павла Івановича Лазаренка палацик в Каліфорнії – неначе натякаючи – думай братішка, думай...

Ну не везти/виводити ж Долю до білокам'яної. Бо ж ті глитаї обідруть доброго господаря, як липку. Дивись фільм про Осю Бендера та румунських прикордонників...

Тай в країні У такі гроші тримати ризиковано – фінансова система заточена під дерибан, а не під респект до власності. Так, понімаєш надо...

Одним словом проблемка.

Причому не лише для Віктора Федоровича. А для всього колективного Великого Терикону. Вже люди до чогось доробилися. Самим майже вистачає. Однак як зберегти? Евакуйовуватися до Відня та Лондона. Ну що там купиш? Хатинку, як старик Азарич для дитяти? Не ті масштаби. Така пацаняча Доля і у Відні буде випинати – в газетку, як громадянин Корейко, не сховаєш. Тут Долю легалізовуати якось треба...

Одним словом – ні туди, ні сюди. Типова багатовекторність по-українськи.

На разі залишаємося в Неньці і нічого не змінюємо. Навіть підписавши чи ні ту бамажку з асоціацією. На разі міняємо все, щоб нічого не змінилося – губернаторів, закони, позиції. Робимо шум заради шуму. Прикидаємося мертвими – нас здєся не стояло. І головне – очка пуговкамі:) Ми, мовляв, за – а от Верховна рада, опозиція – самі розумієте, з ким маю справу...

А тепер всерйоз.

На думку Великого Терикону Великий Дерибан закінчився. Ну майже. Ще земля залишилась. Але це прихопиться на марші.

Для Великого Терикону головним завданням є закріплення на віки їхньої священної власності і статусу у суспільстві. На Заході та Сході йому місця немає. З різних причин.

Треба якось "обустаївать Украіну".

В умовах перманентного перерозподілу власності, влади та інших ресурсів закріплення власності, статусу та присутності у владі неможливе. Орди молодих шакалів на підході. На разі вони вірні щенята. Однак Падишахів душать шовковими шнурками саме вони.

Тому з неотроцькістським перманентним передерибанюванням потрібно якось зав'язувати. А як? Як встановити Status Quo?

Насправді цю стадію проходили всі теперішні розвинуті демократії.

Те, що я іронічно називаю, Великим Териконом, можна називати і олігополією, і олігархічним обмеженим плюралізмом, і олігархатом.

І цей стан є одним з щаблів розвитку кожної держави – це, коли доступ до влади, статусу та ресурсів має невелика група осіб. Ми тут аж ніяк не оригінальні.

Саме така держава встановилася в Україні. В Білорусі, Азербайджані та Казахстані і до того не дійшло – там влада одного тейпу. Росія сповзає до білоруського варіанту. Хоч Єльцин збудував ту саму олігократичну державу, державу, якою правлять кілька олігархічних груп, що і Кучма.

Опанувавши власністю, владою та статусом, Великий Терикон буде змушений встановити якісь правила гри, які від конкретного Віктора Федоровича чи Леоніда Даниловича (а також Юлії Володимирівни і далі за списком) не залежать. Якщо хочуть вижити, звісно. А я чомусь гадаю, що таки хочуть. Тай Віктор Федорович хоче вижити. Хоча б у Дітях та Внуках.

А як можна встановити ці правила гри. І якими вони мають бути?

Щонайперше вони не мають змінюватися, як Українська Конституція. Її треба якось з панелі забирати.

І не мають залежати від того, хто їх застосовує, чи щодо кого їх застосовують.

По-простому ці правила гри називаються діючим правом.

Ось така дурня, хлоп'ята.

Ламали-ламали його під себе, таку чудесну правоохоронну систему по-українськи вибудували – судді рівними шеренгами, прокурори колонами – шо хазяїн нада – а тут тра ламать.

І інакше не вийде. Молоді шакали обов'язково перепрофілюють ці шеренги та колони під себе.

Нас весь час вчили, що діюча безособова правова система потрібна лише слабакам. Народу так би мовити. Тіпа: демократія – це тільки для народу – тобто лохів і лузерів...

Однак, виявляється, що й пацанам теж може придатися. Пацани на Заході це зрозуміли ще кілька століть тому. І залишилися пацанами:)

Збудували ефективні демократичні суспільства, де чи не кожен отримав свою, хай маленьку долю. А нашим все собі та собі... Байка про жадність і фраєра...

Наші бояться – думу думають. Ще трішки подерибанити, а з понеділка ні-ні – всі йдемо у ЄС, а там власність, це святе, закон це святе і т.д.

А от сили побороти себе, і не вкрасти ще мішок бурячків – для тещі ж – немає.

От і думає Терикон, думає...

А вихід насправді один. Але так не хочеться ламати себе, так не хочеться...

Рано чи пізно шото все одно надо мєнять…