У «свободівському» Багдаді, виявляється, усе далеко не спокійно. Серед однопартійців, як не дивно, існують глибокі внутрішні суперечки. Особливо відчутною партійна гангрена є в областях. Усі рвуться до націоналістичного пирога, усім кортить наздогнати центральне керівництво у статках і добробуті.
Для прикладу, основним каменем спотикання у Вінницькому осередку, наразі, є відсутність ефективної організаційної роботи та вирішення лише власних бізнесових питань, а також звинувачення у намірах посісти посаду керівника обласного осередку.
На протилежних сторонах політичного рингу стоять: голова Вінницької обласної організації ВО «Свобода» Олексій Фурман та його колишній прес-секретар, а сьогодні - помічник народного депутата України Володимир Барцьось.
Українські реалії явили нам доволі цікавий поєдинок націоналіста з єврейським прізвищем проти прихованого прибічника язичництва… Як не дивно, спочатку їх поєднували нібито націоналістичні погляди, щирість яких варто було б все ж перевірити. Але про «націоналістичні» корені опонентів варто поговорити детальніше.
Якщо поглянути на сучасний політичний бомонд міста Вінниці, то можна побачити доволі цікаву картину через призму українського націоналізму, декларованого «Свободою». Національно підкований представник «Свободи» Фурман і його нібито опонент і мало не ворог Гройсман є все ж таки представниками «улюбленого Тягнибоком» богообраного народу. Для загалу вони – вороги, для себе – партнери по бізнесу. Велика гнучкість та живучість вчення сіонізму дозволяє його представникам вступати в націоналістичні рухи різних країн світу під виглядом прибічників національної ідеї саме цих країн. Варто пригадати далеко не російські прізвища серед очільників Жовтневого перевороту 1917 року. В середині ж криється більш глибокий сенс, який одразу досить важко помітити. Саме за згаданим принципом і діють у тандемі «сини Мойсея» - один в партії, інший – у бізнесі.
Що ж стосується згаданого пана Барцьося та його язичницьких переконань, то вони можуть принести не меншу шкоду суспільству з укоріненими християнськими традиціями. Новітні прихильники Перунів і Дажбогів поки що ріжуть по цвинтарях птахів і котів, у майбутньому ж такі жертви, підковані «свободівським» неонацизмом, можуть видатись замалими.
Проблема існує, але вона має й іншу складову – і Фураман, і Барцьось регулярно «барабанять» Тягнибоку один на одного і на усіх навколо. Сам же Тягнибок, формуючи керівну ланку, мав би пам’ятати, що один з найрадикальніших різновидів нацизму – сіонізм, який вбачає богообраність одного народу та фактично ставить інші народи на рівень гоїв (тобто тварин), незалежно від держави.
Зараз важко зорієнтуватись, хто править «Свободою» - чи то комсомольці Тягнибок і Мірошниченко, чи комуністка Фаріон, чи євреї на кшталт Фурмана. Вінегрет доволі цікавий, однак далекий від національної чистоти партійних колон. Хтось колись обіцяв люстрацію нації ? може й варто, але все ж розпочинати потрібно з самих себе. Занадто багато у «Богом даній» парітї Тягнибока підколодних гадюк.