Філософські репортажі Володимира Фаліна

Філософські репортажі Володимира Фаліна

В житті буває так, що в життя людини приходить диво. Диво творити, реалізовувати себе в мистецтві. І – поряд з цим – постійна робота над собою, над вдосконаленням своїх навичок. Зазвичай митець вибирає вже в улюбленій професії вибирає „профілюючий” напрям, у фотомитсецтві (якщо відкинути фотографів-„ремісників”) зазвичай хтось вибирає або чисто художню фотографію, або становляться фотографами-„репортажниками”. Проте, мало кому дано гармонійно поєднувати у своїй творчості і своїй роботі ці два напрямки, створюючи гармонійну фотомелодію репртажу і, скажемо так, „класичної художньої фотографії”. ...Одним з таких митців можна назвати Володимира Фаліна, який незабаром відсвяткує 30-річчя фотожурналістської діяльності, спілкуванням яким могли насолодитись гості фотоклубу „Ікар” 5 лютого у рамках „Зустрічей з майстром”, що проходять кожного першого четверга. Володимир так розповідає про початок свого творчого шляху, розповівши про свій шлях, спочатку асоціюючи його з записами у трудовій книжці – три записи. Перша робота не мала ніякого відношення до фотографії, друга – була в НДІ, де керівництво всіляко йшло назустріч фотографу, разом з тим використовуючи його захоплення. Третя – в інформагенстві ТАСС-РАТАУ (Укрінформ) – стала роботою на все життя. Після короткої біографічної розповіді, Володимир розпочав перщу частину, яку можна назвати „класичною” і представлена у вигляді друкованих світлин, „живом виде”. Це – жанрові замальовки, пейзажні зйомки, в яких є велика частина аристократичної іронії. Наприклад, робота „Свадьба” – весілля, де з чоловіків – лише наречений. Або „Ноєв ковчег” – рибак, що перевдягається на фоні старовинного корабля (плавучий ресторан). А також знімки Києва, гумористичні „Братки” – невеличка чорна свинка на плечі хазяїна.... Доречі, сам Володимир наголосив, що інформагенства дають працювати в майже усіх жанрах (це до питання „чистої фотографії), знімати в рамках робочих завдань усі найважливіші подіїї, побувати в найдивніших частинах планети. Друга – електронна, що експонувалась за допомогою проектора - частина була присвячена як репортажній, так і художній фотографії. Автор наголошував на культурі фотографії, особливо репортажної – „Есть профессия, где ты дожен делать, это, это и это...а неинтересно – это сюда, в клуб”, поіронізувавши над чомусь улюбленою молодими кореспондентами точки „зйомки знизу”, яка в них має назву „оригинальная точка съемки”. Проте, культура зйомки в Україні – це не тільки питання до журналістів. Непродумана робота з пресою у площині як поважного ставлення до фотожурналіста, організації як технічного процесу, так і протокольного боку зйомки, – це питання і до „героїв” репортажів – політиків, представників громадських організацій....починаючи з таких дрібниць, як підготувати приміщення для інтрв’ю, повернутись (у прямоу сенсі цього слова) обличчям до преси при протокольних рукостисканнях, врученнях почесних грамот та нагород... Крім того, автор наголосив, що часто як і фотографи, так і агенства не преділяють формуванню архівів зображеннь – який в майбутньому стане важливим історичним джерелом. Часто зйомки перетворюються в конвеєр, коли зберігаються тільки фото на продаж або цінні з погляду тих, хто упорядковує збірки фотографій – і це тільки півбіди. Часто вони просто розпорошуюються між власне фотографом і архівами, а пам’ять губиться... Тому для представників фоторуху майстер порадив зберігати та резервувати електронні архіви, - адже, зазначу, ціна носіїв інформації майже „копеечная”. А випадкове фото (звісно, після базового „просіву”) може стати дуже й дуже цінним... Автор розповів і про своє ставлення до Photoshop, і до постановочної фотографії. Перший – в контексті монтажу – він виключив у репортажній, проте наголосив, що художній фотографії монтаж зовсім не чуждий. А постановачна фотографія не чужа жанровій. ...особливою увагою і любов’ю автора є зйомка міста: „...мне было интересно снимать город. Я ходил после школы, ...искал какие-то кусочки, выстраивал композиции. залезал на какие-то чердаки...эта „болезнь” осталась по сей день – какие-то крыши и чердаки”... Завдяки цій „хворобі” фотоапаратом Володимира було зафіксовано ряд зникнувших під впливом бездумного будівництва класичних краєвидів Києва, а також – просто архітктурну еволюцію міста. Крім гостей – співробітників Авіазаводу - були і відомі представники української фотоеліти, як журналіст Олександр Ляпін, та заступник головного редактора „Photographer” Олександр Жилін. Тепла атмосфера спілкування була підігріта теплим чаєм, смачним печивом, і жвивими бесідами... Закінчти статтю хочу словами, які автор сказав про „подарунок Бога” – коли обставини, щось майже дають змогу фотографу зафіксувати унікальну композицію: „Если настрой есть – то подарки бывают..На – подарок судьбы, только успевай – нажми”. Мабуть, в цьому і є особливість справжнього майстра, яким є Володимир Фалін – технічна майстерність поєднана з тонкою шляхетністю в душі, можливість почути мелодію образів навкруги... Недзельницький Андрій 09.02.2010