Чи потрібен селянам президент

Чи потрібен селянам президент

Ганна Василівна Білик живе в селі Василівка Білоцерківського району Київської області. Кілька років тому, будучи головою колгоспу та головою сільрад, вона відмовилась покривати рейдерське захоплення землі і за свою принципову позицію 2,5 роки просиділа в тюрмі. Але вона не зламалась і сьогодні дотримується своєї точки зору: перш за все, справедливість.

А починалася її історія ще у ті далекі радянські часи, коли комуністи дозволяли владі на місцях діяти у обхід закону. Закони, мовляв, недосконалі та негнучкі до мінливих життєвих ситуацій.

Ганна Василівна у ті часи діяла, як і усі районні керівники. Грошей на село у держави ніколи не вистачало, за вироблену продукцію з колгоспами не розраховувалися грошима. А тому доводилося самотужки віднаходити засоби на ремонти корівників та доріг, облаштування будинку культури, лікарні та школи, віддячуючись власним сільськогосподарським товаром. І у Ганни Василівни, як і в усіх інших тодішніх керівників сіл, все ладилося. Уміла і домовитись, і дістати, і привезти, і налагодити. Для служіння людям Бог відкривав у ній сили. Василівка була кращим селом району.

У ті застійні часи в суспільстві виникло і закріпилося явище розбіжності закону писаного державою і того реального закону, за нормами якого насправді існували громади .

Та ось Росія , підкоряючись закону перемін, проголосила на територіях тодішнього Союзу перестройку і в Україну прийшли нові закони . Чиновництво отримало незнану раніше волю. І якщо раніше правила порушувалися заради колективних інтересів, то тепер, за нових часів порушення законів вчинювалося чиновниками та недержавними бізнесменами заради лише своїх власних інтересів.

Зрозуміло, що ця одноосібна ідеологія негативно сприйнялася нами, простим українцям, які усе життя недоїдали, недонавчалися та недовиліковувалися заради обіцюваного у невизначеному майбутньому примарливого багатства, яке «саме поллється». У піснях, анекдотах, у кіно та в телепрограмах, в соціальних мережах інтернету люди почали уголос висловлювати обурення незаконопослушною, а ще частіше кримінальною, владою .

У відповідь чиновництво , багатіюче на розкраданні державного та колективного добра, розпочало тиху політику приборкування «свого» народу. Корупційна влада почала викорчовувати з себе справедливих правоохоронців, діючих по закону суддів, принципових держгосподарників, законопослушних підприємців. Людей, що складали стержень моральності нації паплюжили, як збоченців та злочинців, кидали до тюрем, майно їхнє відбирали, а членів сімей занапащали.

Усі ці події являлися на наші очі відкрито як доказ того, що партія бере новий курс - на знищення українського народу.

Ось у таку м’яструбку і потрапила одна з наших національних героїнь – голова Василівської сільради Ганна Василівна Білик.

Можновладці у пошуках увесь час нової та нової наживи, мов та саранча носились розбитими сільськими дорогами на відторочених тюнінгами іномарках. І от , нарешті, стараннями місцевих інформаторів, добігли їх завидющі оченята і до Василіва, і протягнули вони свої загребущі рученята до квітучих круч та золотоносних чистих джерел славетного знатною історією села на Білоцерківщині.

Ось тоді на їх шляху і виникла ця маленька інтелігентна українка з філософією поета та заповзяттям бувалого господарника.

Думала розсудливо і в інтересах сельчан . Зрозуміло, що не по-хазяйськи ж буде віддавати за безцінь землю, надбану людьми у власність таким довгим та тяжким трудом, бо заплатити селу за землю «покупці» збираються згідно оціночних держнормативів сущі копійки, а більше – хабарями, не на користь продавців і села . А їй так хотілося, щоб заможні приїжджі покупці зробили б капіталовкладення не на користь мздоправів, а для нужд села – збудували б школу з гарним спортзалом та зі спеціально обладнаними учбовими кабінетами, обладнали б поліклініку сучасною лікувально-діагностичною апаратурою. Адже ж тільки раз пощастило селянам продати землю для можливості покращити життя.

І Ганна Василівна повела себе гідною захисницею свого маленького краю. Вона дала відчути загарбникам , що вони мають справу не з невігласами-аборигенами, а з народом, та його сільським головою, який у її особі представляє законну владу писаного державою закону.

Вступаючи у протистояння, вона, звісно понадіялась на підтримку держапарату, до якого і сама належала. Однак бандитозагабники підкосили цю маленьку українку з тилу, наславши проти неї армію безідейного місцевого чиновництва, підключивши завидющих прокурорів та слідчих, боягузливих адвокатів та ненажерливих до підкупів суддів, які рвалися до заволодіння землею та до наживи на біржових аферах.

Схема розправи відбулася недолуго і зазвичай просто. Ганну Василівну перестрів на вулиці її сусід та наперсточними маніпуляціями втулив до рук пачку в тисячу доларів з проханням перерахувати. І в ту ж мить, коли навіть не вистачило часу розібратися, що взяла, купюри у руках жінки були зняти на камеру правоохоронців. А ще через мить - наручники і етапування до в’язниці.

Україна потерпає від порушників закону, які заради своєї брудної кишені та заляпаного кров’ю сейфу знищують навкруг себе усе природне та людяне. Точиться боротьба між владою закону та владою чиновництва. Влада хоче витіснити закон, хоче керувати людьми та землею без закону, і не тільки в селах. Те ж саме відбувається і у містах. Кидають до тюрем сміливих захисників районів, міст, залякують, споюють та калічать людей - стареньких та слабких, привласнюють за безцінь їх житло, сякі-такі ужиток, майнові сертифікати та бізнес.

Колись у роки свого правління даючи відпір бандитам на користь усієї держави діяла англійська прем’єрка Тетчер. Проте навідміну від Англії, у Василівці до тюрем відправилися не бандити, а та, хто залізно діяла в інтереах суспільства. Не вдалося навести лад, бо Ганну Василівну Білик і не подумала захищати державна машина. Навпаки, державний апарат повстав проти , придавивши законність нездоровими наїдженими пузами своїх чиновників .

Сьогодні у в’язниці пребуває також і Юлія Тимошенко. Але судово-тюремна метушня навколо прем’єрки виглядає банально на фоні невідомих нікому народних Ганн із Василівок. Двадцятеро найвідоміших осіб бажають взяти Юлію на свої поруки, а Турчинов з Ахметовим сперечаються про кількість синців, налічених кожним на Юлиному тілі.

Ганна ж, не дочекавшись допомоги від осіб, уславлених пресою у якості захисників простого люду, зверталася до них сама. Тоді вона ще не знала про те, що за бандитськими поняттями нікому, навіть і знаним та славетним не дозволено безоплатно виручати із неволі тих, яких замовлено засадити до тюрем за гроші. Не відкликалися на благання Ганни абсолютно ніякі Морози, Кармазини та Ющенки . Не бажали ці мальовані «демократи» ризикувати своїм безхмарним перебуванням на Олімпі заради небагатої сільської поетеси і травниці, просто приємної жінки і красивої людини.

Тому й довелось невідступній українці Ганні пройти нелюдське випробування тюрмами, пережити суворі етапи на знищення, гартуючи в собі Божу любов до людини. Навчитись на нещирість та несправедливість тюрми відповідати прощенням, начерпаним колись на свободі з джерел рідної української землі. Кожну вільну від праці хвилинку у тюрмі віддавала служінню людям. Створила бібліотеку для ув’язнених жінок .

Її хата у Васильові така ж небагата, як усі інші хати у селі . Обкладена білою цеглою з облаштованим під «другий поверх» горищем. Трохи меблів, придбаних у місцевому сільпо, немає в ужитку ні бронзи, ні порцеляни, ні мармуру. Немає також і популярних кондиціонерів та модних кухонних електровитребеньок. Тільки усе найнеобхідніше. Чоловік помер тільки-но діждавшись кохану дружину з тюрми, а за ним слідом з туги відійшла й сімейна улюблениця собака-лайка. По двору мирно тьохкає чепурненька квочка та восьмеро курчаток. Оце й усе. Свобода і туга за чоловіком.


Зараз селом керують інші люди. Ті, хто колись допомогали загарбникам відправляти Ганну до в’язниці. У селі з’явилися дорогі приватні котеджі. А для людей не збудовано ні крихти. Навіть школу так і не побудували, діточки вчаться у сусідньому селі.

Але так же само, як і колись, милує тут око казковий український краєвид, безкрайні кручі під святим прозорим і чистим небом. Падає згори на землю пташиний спів, сюркочать поміж квітами полохливі цвіркуни та цикади і дзюрчить струмок

Ім’я Ганни Білик з кожним роком все сильніше розквітатиме у пам’яті жителів цих місць у якості їх героїні, радительки за спільне майно, за бідноту. А сьогодні люди і далі жадають відчувати на собі її добру владу і вірять у те, що Ганна Василівна Білик знову очолить у їхньому селі якусь найпотрібнішу усім добру справу.