Микола Вінграновський. Український прелюд
Останній міст проплив удалині,
Колеса змащено росою голубою -
І Київ на Богдановім коні
Пливе навстріч дніпровою водою...
Вже серце під колесами петля!..
Упало серце! Де тому причина!
Вже чуть, як обертається Земля,
І обертається з Землею Україна...
Красо моя! Вкраїночко моя!
Ну, що мені робити - я не знаю!
То прилечу, то знову відлітаю,
А день з днем і гасне, і сія...
Твоє обличчя світле, як надія,
Пахкими пальцями торкнув я уночі,
І кров свою змішав я із твоєю,
Як зерно із землею по весні.
Тоді ти стала мною, Батьківщино,
А я тобою на світанні став -
І свої очі я відкрив крізь тебе...
Ти поселила в серці мій народ,
Ти освітлила думку мою часом
І в мову українки сповила.
Тебе дивлюсь я серцем і думками,
Тебе люблю я всесвітом, і людством,
І соняхом у золотому сні,
І сивиною вченого-мислителя,
І на стерні горошком польовим.
Ми стрінулись з тобою на Дніпрі,
Там губи я торкнув твої, Вітчизно,
Там вивірив по тобі пульс любові,
Годинник людства - з стрілками життя
На цифрах смерті - звірив із твоїм...
Ні, Батьківщино! Не лише стражданням
Чи радістю я звернений до тебе!..
1960
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.