У новому епізоді передачі «Сила спорту», яка транслюватиметься на Eurosport та discovery+ із завтрашнього вечора (середа, 11 травня), розповідається про Марко Подоляка — 17-річного футболіста академії ФК «Динамо Київ». Коли на початку цього року почалася війна в Україні, приятелі родини Марка допомогли йому потрапити до Брекнелл Таун — футбольної команди Англії.
Марко Подоляк:
Це прапор моєї країни. Синій, на мій погляд, символізує чисте небо над головою. Жовтий — красиве поле: просторе і чисте. І я пишаюся тим, що я українець. Я народився і виріс в місті під назвою Львів, на Заході України. Це дуже красиве і старовинне місто. Сьогодні російські військові його час від часу атакують. Звісно, я хвилююсь про моїх батьків, мою родину, адже ракети падають абсолютно у різних частинах країни. Ми щодня телефонуємо один одному. Ми завжди на звʼязку.
Це інша країна (Великобританія — прим.), інша мова та інша культура. Спочатку мені було важко спілкуватися з іншими. Тепер я вже вчу мову, тому стало набагато легше. Я можу пожартувати зі своїми друзями по команді, поговорити з ними. І я продовжую над цим працювати.
Коли я граю у футбол, я забуваю про все, навіть про те, що йде війна. Футбол відіграє надзвичайно важливу роль у моєму житті, адже я граю з самого дитинства. Мені це завжди подобалося — я по суті не вмію нічого робити краще, ніж грати у футбол. І моя мрія — грати на найвищому рівні.
Кейн Стейнборн-Бюссе, голова та генеральний директор ФК «Брекнелл Таун»:
Я сам батько трьох хлопчиків, молодшому щойно виповнилося 18. Для мене він — ще дитина, він ще вчиться. Звісно, не існує такого віку, який би підходив для того, щоб іти на війну, але, як на мене, відправляти дитину на війну — це те, чого в жодному разі не можна допустити. Саме тому, я буквально зробив все можливе, щоб Марко приїхав до нашої країни, тому що його батько та старший брат були вимушені піти у тероборону, хоча вони не мають жодного військового досвіду.
Це була звичайна робоча родина, яка розлучилася через чиєсь бажання завоювати їхню країну. Я з радістю спостерігав, як він штовхає мʼяч, але коли два тижні тому я побачив, як він грає з одним з наших американських студентів у басейні — це був, мабуть, найзворушливіший для мене момент.
Він намагається жити нормальним життям, попри те, що відбувається. Але коли ви побачите, як він грає у футбол, то помітите, що він ніби переключається. Я можу лише уявляти, що відбувається в його голові кожну хвилину і кожен день.
Війна приносить із собою спустошення, тож у нього попереду ще багато важких тижнів, місяців складних психологічних випробувань, які йому доведеться пережити і подолати. Тож, наша задача зараз — переконатися, що психічне здоровʼя Марка в порядку і буде таким залишатися. Наша робота полягає в тому, щоб переконатися, що про нього добре дбають.