І ЗНОВУ НА ТІ Ж ГРАБЛІ

(про скромні медальні здобутки на Олімпійських іграх в Токіо)

Спортивна громадськість радо зустріла призначення олімпійського чемпіона Вадима Гутцайта на посаду Міністра Міністерства молоді та спорту України. Мовляв, ось цей компетентний фахівець усе змінить на краще. Наразі було ясно, що нічого на краще за суттю не змінюється, але залишались все ж сподівання на Олімпіаду-2020 у Токіо. А може змінюється, а ми не помічаємо?

Час після закінчення Олімпійських ігор – саме те, що треба для оцінки стану спорту вищих досягнень. Адже ми знаємо, що вже у вересні тема спорту відійде на другий план (поширення нового штаму вірусу COVID-19, новий сезон подій у Верховній Раді, підготовка до опалювального сезону). Тож не треба прискіпуватись, мовляв, закінчились Ігри і почали… Почали, коли треба.

Як фахівець, який «глибоко в матеріалі», стверджую – сфера спорту в нашій країні чи не єдина, яку по справжньому не зачепила децентралізація влади. Тут все, як і було до 2015 року: пріоритетні види спорту для областей визначають у Києві, центру до дійсного покращення стану справ у регіонах немає діла, надія на ріст фінансування спорту з державного бюджету тощо.

Популярною ще й досі є думка, що підтримується керманичами нашого спорту, нібито рівень розвитку спорту вищих досягнень знаходиться у прямій залежності від стану економіки. Тож, мовляв, що ви від нас хочете: ось зросте економіка, відповідно зростуть результати. Але вже немає віри цим постійним виправданням. Насправді, майже усі ті країни, які опинились у медальному заліку у першій шістці на Олімпіаді, це країни з розвиненою економікою. Але як пояснити в шістці кращих команди ОКР? Адже за обсягом номінального валового внутрішнього продукту (1,7 трлн дол. США в 2019 році) Росія займає 11-е місце в світі і 5-е в Європі, за даними Світового Банку. Якщо відкласти тему мельдонію, адже знаємо, що тепер російські спортсмени під пильною увагою міжнародних організацій, може поцікавимось, нарешті, чи є у нашого недружнього північного сусіда здобутки у тому, що має назву концепція і практика вдосконалення управління сферою олімпійського спорту? Дійсно, є.

Але повернімось до нашої омани про залежність спорту від економіки. Підтверджуємо, залежність, дійсно, є, але не пряма, а опосередкована. Тобто, треба вміти розпорядитись тим, що у нас зараз є. Потрібні докази, будь ласка.

Республіка Косово має у своєму медальному здобутку 2 золоті медалі Ігор у Токіо. Її населення і економічний потенціал можна більш-менш точно прирівняти до Тернопільської області України. Тож, відповідно, подібні здобутки мають бути і у атлетів Тернопільщини? На Олімпіаді в Токіо Наталія Стребкова була єдиною офіційною представницею від Тернопільщини, яка і змагалась в бігу на 3000 метрів з перешкодами. На жаль, вона не змогла подолати кваліфікацію, адже у фінальний забіг виходили по три переможниці з кваліфікаційних забігів і шість спортсменок, які показали найкращий час…

Вважаємо, саме час заступати до серйозних змін у нашому спортивному господарстві. На жаль, в останні роки непопулярною стала тема реформи, мовляв, ми не реформуємо, а чесно працюємо. Але результати «на лице».

Як зазначається, не варто ототожнювати поняття реформи в значенні «удосконалення», «реорганізації», «модернізації». Реформа по суті, корінний перелом усталених процесів, традицій тощо. Ось саме таке трактування реформи використовують в історичному аспекті і що потрібне нашому спорту.

Тож на яку реформу потребує український спорт? На ту, яка цілковито відповідає логікі децентралізації. Не центр, а влада в областях, яка формує статті місцевих бюджетів, має визначати пріоритетні для регіону види спорту і мобілізувати усі наявні ресурси для підтримки їх розвитку. 46 закладів вищої освіти готують у нас фахівців фізичної культури і спорту, а потужні інші виші, де працюють фахові науковці-практики, такі як економісти і менеджери, психологи і дієтологи, а провідні в кожній з областей медичні клініки?. Це той потенціал, це ті ресурси, які взагалі не затребувані. Тільки у Запоріжжі в сфері спорту, власне у вишах міста, працюють близько 15 докторів педагогічних, медичних, власне з фізичного виховання і спорту, які не затребувані в спорті.

А для того, щоб областям і національним федераціям було цікаво займатись розвитком спорту як таким, а не його імітаціями («на тобі, Боже») потрібні відповідні дії Міністерства молоді та спорту України. Наприклад, оперативно ввести зміни до рейтингу визначення місць за підсумками року. Дійсно, потрібно залишити оцінювання успіхів юних спортсменів за зайняті ними місця з 1 по 12-те, для молоді – з 1 по 8-ме, але для дорослих – це медалі!

Так, медалі, починаючи під змагань в Україні до всіх міжнародних. І ніяких очок за місця на чемпіонатах Європи, етапах кубків і чемпіонатів світу, і, це головне, Олімпійських ігор, з 1 по 12-те як це має місце. Місце збірної України у Токіо визначалось за місцями з 1 по 3, а не з 4 по 12-те! Чи не так?

І тільки тоді, коли усі керівники обласних управлінь і національних федерацій це усвідомлять, почнеться та співпраця між ними, якої зараз немає.

Отже, що потрібно і невідкладно? Мінмолодьспорт має вже в серпні ввести зміни до рейтингу, починаючи з 2022 року і одразу ж повідомити про це. Дати право областям невідкладно, у вересні, визначити пріоритетні види спорту на період до 2024 р., тобто до Олімпіади у Парижі. Це дасть змогу увести до місцевих бюджетів, починаючи з 2022 р. і на період да 2024 р. включно, відповідні статті щодо підтримки розвитку пріоритетних видів. Створити усі сучасні і вичерпні умови для підтримки в одному, двох, трьох чи більшій кількості пріоритетних видів, визначених виходячи з можливостей регіону. Заохотити національні федерації, аби вони були зацікавлені в тому, щоб в областях були обрані саме їхні, а не інші види спорту, як пріоритетні. Для цього мають бути укладені, починаючи з 2022 р., договори співпраці між областями та федераціями за принципом взаємної допомоги «я тобі, ти мені».

А тепер до керівництва Міністерства. Не турбуйтесь, що буде далі. У вас є стала і справді непогана практика роботи зі збірними командами України. Дбайте про тих, хто прийде до цих збірних, а для цього відпустіть ситуацію. Адже, якщо одна область, умовно і в середньому, вибере для розвитку лише два види спорту і «вкладеться на повну» щодо створення усіх необхідних умов, вдумайтесь, які це дасть медальні перспективи, починаючи з Парижу!