Український молодіжний національний рух в Галичині кінця XIX – поч. XX ст.

Товариство "Сокіл"

  Одним із способів поглиблення національної свідомості у молодої частини населення є залучення їх до фізичної культури. На перший погляд, між цими речами мало зв’язку, але способом вдалої фізичної підготовки молоді активісти Галичини спромоглися закласти  потенціал майбутніх сил, які у майбутньому боролись за незалежність України.

         Ідея створення такого товариства, як «Сокіл» була  запозичена  у чехів, де перший «Сокіл» заснував Мирослав Тирш в 1862 у Празі на зразок німецьких «турнферайнів». Метою організації було не тільки підняти фізичний рівень молоді, а й пробудити національну свідомість. Аналогічні товариства були створені багатьма слов’янськими народностями, зокрема й українцями Галичини.

Історія Галицького «Соколу» починається 11 листопада 1894 року у Львові (хоча в 1867 році було створено Польське Товариство Руханкове, до якого входили дехто з українців). Статут базувався на Чеському статуті, а  діяльність товариства поширювалась на Галичину і Буковину. Першим головою товариства був Василь Нагірний (до 1900 року), справником – Володимир Лаврівський. Метою Товариства «Сокіл»  було виховання української національної єдності, народної сили і почуття честі шляхом  занять спортом, а також витривалості,  рухливості, дисципліні та спільної праці. А. Будзиновський увів пожежну справу, велоспорт (так зване «наколесництво»), фехтування та мандрівництво до спортивних дисциплін, яким займалось юнацтво. Додатком до тіловиховної діяльності «Сокола» було плекання співу, музики, аматорського театру тощо.

Велику роль у розвиткові «Сокола» відіграв І.Боберський, який з 1908 став його главою . Тоді ж  діяльність товариства поширилось на всю Галичину, сполучившись із «Січчю» як централь «Сокіл-Батько». Найширшою була мережа у Львівському повіті і на Поділлі. З 1912 «Сокіл-Батько» організував Стрілецькі сокольські курені (організатор С.Ґорук), відтоді зустрічається назва товариства як Руханково-стрілецьке товариство «Сокіл».

Як і тіловиховна організація «Січ», «Сокіл-Батько» влаштовував масові збори: окружні (перший у Стрию 1906, в Тернополі 1910) — і крайові (у Львові — 1911, 1914). Шевченківські збори відбулися  на площі «Сокола-Батька» — «Українському городі» 28 червня 1914 року — і були масовою маніфестацією близько 12 000 членів «Соколу», «Українського Січового Союзу», «Пласту» та спортивних дружин. У 1912 Галицький «Сокіл» брав участь у Всеслов’янському сокільському здвизі у Празі з нагоди 50-ліття чеського «Соколу».

Крім уже згаданих, серед визначних діячів «Соколу» до 1914 були: К. Ґутковський, Ю. Вінцковський (голова секції фотографічної і велосипедної), Я. Вінцковський (псевдонім Ярославенко, композитор сокольських пісень та гімну «Соколи, соколи, ставайте в ряди»), М. Волошин, Й. Доманик, Л. Лепкий, Р. Дигдалевич, Ціпановський та ін.

Отож у спортивній єдності молоді українці отримали змогу утвердити свій національний дух та стати рушійною силою національної боротьби – учасники «Соколу» ставали у ряди Січових Стрільців, УГА, Армії УНР та ін. Отож Сокіл має визначну роль в Українському державотворенні.