Машини, які ми придумали самі: нестандартні комплекси, створені в Україні

Машини, яких не існує в жодному каталозі, створюються під конкретні потреби та виробничі задачі. Інженери працюють як проєктанти, інтегратори, програмісти, а часто — й як антикризові менеджери.

Попри нестабільну логістику та відтік кадрів, українські підприємства продовжують модернізуватись. Не всі можуть дозволити собі купівлю дорогого обладнання від західних виробників. Але це не зупиняє процес: інженери знаходять власні рішення — часто нестандартні, вигадані буквально з нуля.

Машини, яких не існує в жодному каталозі, створюються під конкретні потреби та виробничі задачі. Інженери працюють не тільки як проєктанти, а і як конструктори, інтегратори, програмісти, логісти, а часто — й як антикризові менеджери. Адже треба не просто «запустити лінію», а зробити це з урахуванням зношеного обладнання, перебоїв із живленням, нестачі людей і повної відсутності стандартних рішень.

Комплекс із візуальним контролем етикетки на високошвидкісній лінії

На одному з підприємств, де розливають продукцію у великі пластикові мішки, виникла проблема: на швидкості понад 120 одиниць за хвилину не встигали перевіряти правильність маркування. Жодна доступна камера не давала стабільного результату в таких умовах: волога, вібрація, пил.

Було створено нестандартну систему технічного зору: адаптоване освітлення, нестандартне розміщення камер, власноруч прописана логіка фільтрації помилкових спрацьовувань. Рішення впровадили без зупинки виробництва. Це дозволило повністю автоматизувати контроль і зняти потребу в операторі на цій ділянці.

Гібридний палетайзер для роботи з нестабільною продукцією

Ще один приклад — ситуація, де готову продукцію складали вручну, бо класичні палетайзери не справлялись із мішками неправильної форми. Іноземні системи виявились надто делікатними для українських умов.

Інженерна команда спроєктувала власний гібридний комплекс: механічна частина була переосмислена, щоб працювати з «м’якими» об’єктами, а логіка роботи — повністю переписана під реальні сценарії. Замість 4 людей на зміні тепер працює один оператор.

Система адаптивної укладки з розпізнаванням типу продукції

Цей проєкт реалізовувався на підприємстві, яке випускає кілька видів упаковки на одній лінії. Завдання — автоматично розпізнати тип продукції й укласти її на палету з урахуванням різної ваги, висоти й жорсткості пакування.

Було реалізовано систему технічного зору в комбінації з машинним навчанням — вона «навчилася» розрізняти типи упаковки за формою й кольором. Укладання здійснюється маніпулятором із адаптивними налаштуваннями. Це не лише зменшило кількість помилок, а й дало змогу масштабувати виробництво без зміни обладнання.

Усі ці приклади — не фантазія, не тестові зразки й не лабораторні прототипи. Це реальні рішення, які вже працюють на українських підприємствах. Вони не є частиною стандартного продуктового ряду — вони створені під конкретні виклики.

І саме ця здатність інженерів бачити задачу комплексно, мислити системно і проєктувати унікальні рішення — те, що сьогодні має ключове значення для розвитку промисловості. Не лише в Україні.