Окремі питання визнання фізичної особи недієздатною

В даній статті з'ясовується, чи суд загальної юрисдикції зобов'язаний визнати недієздатною фізичну особу, яка не усвідомлює значення своїх дій і або не може керувати ними.

Відповідні суди загальної юрисдикції здійснюють вчасне й якісне правосуддя. Чи зобов’язані вищевказані органи державної влади визнавати недієздатними фізичних осіб, які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?

Правовому регулювання вказаного питання властиві своєрідні особливості. Зокрема, встановлюючи, чи відповідний суд зобов’язаний визнати недієздатною фізичну особу, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, в свою чергу треба дослідити такі правові джерела:

1.    чинне законодавство:

-        Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами і доповненнями (далі – Конституція України),

-        Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV зі змінами і доповненнями (далі – ЦК України);

2.    судову практику:

-        Постанову, яка була прийнята Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.05.2021 року по справі № 636/398/19 (далі – Постанова Верховного Суду від 17.05.2021 року № 636/398/19),

-        Постанову, яка була прийнята Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.06.2022 року по справі № 552/3443/20 (далі – Постанова Верховного Суду від 30.06.2022 року № 552/3443/20).

Чинне законодавство передбачає головні засади ефективного становлення нашої постсоціалістичної Батьківщини як демократичної та правової держави. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини та громадянина захищаються судом.

Чіткий та недвозначний зміст цього положення щодо всебічного з’ясування досліджуваного нами питання конкретизують інші нормативно-правові акти, а також судова практика. Як це розуміти?

Юридичному складу безпосередніх суб’єктів правових відносин властива ціла низка різних за своєю суттю ознак, що перебувають в нерозривній єдності.  Зокрема він, будучи багатоманітним, водночас охоплює собою фізичних осіб, які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій і/або керувати ними.

Чинне законодавство передбачає цілу низку різних за своїм змістом правил, за якими відбувається аргументована зміна правового статусу окремих людей. Зокрема згідно з правовою нормою, яка закріплена в ч. 1 ст. 39 ЦК України,  фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Звідси випливає чимало важливих положень, що мають практичне значення. Скажімо суд вправі але не зобов’язаний визнати недієздатною фізичну особу, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Вказаної правової концепції дотримується й обґрунтована судова практика, яка склалася внаслідок об’єктивного й своєчасного розгляду цивільних спорів. Скажімо Постановою Верховного Суду України від 17.05.2021 року по справі № 636/398/19 зазначено, що:

«За положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною».

Подібний за своїм змістом юридичний висновок закріплюють інші рішення, що у відповідному порядку були ухвалені вказаним органом державної влади. Зокрема одним з таких процесуальних документів є:

-     Постанова Верховного Суду від 30.06.2022 року по справі № 552/3443/20.