Окремі аспекти спору про призначення додаткового строку для прийняття спадщини

В даній статті з'ясовується, які учасники правових відносин можуть бути належними відповідачами в спорах щодо призначення додаткового строку для прийняття спадщини.

     Юридична практика охоплює собою цілу низку спорів стосовно визначення додаткового строку для подання відповідної заяви про прийняття спадщини. Хто може бути належними відповідачами в таких справах?
    Правовому регулювання даного питання притаманні своєрідні особливості. Зокрема, з’ясовуючи, які безпосередні суб’єкти правових відносин вправі бути відповідачами в спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, треба в свою чергу проаналізувати такі джерела:
          1. чинне законодавство:
       - Конституцію України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Конституція України),
    - Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року № 1618-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦПК України);
          2. судову практику:
      - Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 5 (далі - Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 5),
    - Постанову, що прийнята Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 03.10.2018 року по справі № 2516/1356/12 (далі – Постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року по справі № 2516/1356/12),
    - Постанову, що прийнята Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 07.10.2019 року по справі № 385/1284/18 (далі – Постанова Верховного Суду від 07.10.2019 року по справі № 385/1284/18),
    - Постанову, що прийнята Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 30.04.2020 року по справі № 352/382/18 (далі – Постанова Верховного Суду від 30.04.2020 року по справі № 352/382/18),
    - Постанову, що прийнята Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 20.12.2021 року по справі № 502/1603/18 (далі – Постанова Верховного Суду від 20.12.2021 року по справі № 502/1603/18).
    Юридичний склад спадкової маси включає в себе різні за своєю суттю блага. Зокрема всі суб’єкти цивільних відносин можуть набути в приватну власність житлові будинки, дорогоцінні метали, транспортні засоби, ювелірні прикраси, грошові кошти, земельні ділянки, цінні папери, меблеві гарнітури та інші речі, що перебувають в цивільному обороті.
   Одначе потрібно пам’ятати про те, що чинним законодавством передбачено відповідну процедуру, дотримавшись якої, вищевказані суб’єкти можуть стати повноправними володільцями таких благ. Зокрема згідно з правовою нормою, яка закріплена національним законодавцем в ч. 2 ст. 42 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, що визначений законом.
    Чіткий та недвозначний зміст цього положення щодо всебічного з’ясування досліджуваного нами проблемного аспекту коментуються іншими джерелами, під якими в свою чергу необхідно розуміти судову практику, що сформувалася при належному вирішенні відповідних справ. Як це розуміти?
    Чинне законодавство, регулюючи різні за своїм змістом правові відносини, водночас не є досконалим. Така думка пояснюється тим, що в окремих нормах, які отримали належне закріплення у відповідних нормативно-правових актах, заразом не названо чіткий перелік безпосередніх учасників правових відносин, що в свою чергу можуть бути належними відповідачами в окремих спорах, яким притаманний сугубо майновий характер.   
  Не оминуло вказане негативне явище й численні закони, які регламентують спадкові відносини. Скажімо в правових нормах, закріплених в ЦПК України, вітчизняний законодавець в свою чергу не передбачив жодної вказівки про те, які особи можуть бути належними відповідачами в спорах про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
   Зазначена прогалина вирішується завдяки багатогранній судовій практиці, яка сформувалася при вправному та своєчасному вирішенні спадкових спорів. Зокрема абз. 2 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 5 передбачено, що:
    «Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди  спадкоємців,  які  прийняли  спадщину (частина друга статті 1272 ЦК),  а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на  подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину».
     Подібний за своєю сутністю правовий висновок закріплюють інші рішення, що ухвалив у встановленому законом порядку даний орган державної влади. Вищевказане судження підтверджується тим, що Постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року по справі № 2516/1356/12 та Постанова Верховного Суду від 07.10.2019 року по справі № 385/1284/18 передбачають таке:
       «Позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину».
      Але не треба забувати про те, що в окремих випадках з тих або інших причин юридичний склад вищевказаних осіб може підлягати істотному коригуванню. Скажімо інколи виникають відповідні факти, що стосуються вмілого набуття в приватну власність рухомих речей та інших благ, які в свою чергу утворюють юридичний склад спадкової маси (наприклад, згадані спадкоємці були усунені від права на участь в спадкуванні).
    Дане явище обумовлює неминучу появу цілої низки юридичних наслідків. Зокрема, як передбачено абз. 2 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 5:
     «При  відсутності  інших  спадкоємців  за  заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також  відмови  від  її  прийняття,  відповідачами  є територіальні громади в особі відповідних органів  місцевого  самоврядування  за місцем відкриття спадщини».
    Подібний за своєю суттю правовий висновок закріплено іншими рішеннями, що ухвалені у встановленому порядку зазначеним органом державної влади. Зазначене судження підтверджується тим, що Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 року по справі № 352/382/18 та Постановою Верховного Суду від 20.12.2021 року по справі № 502/1603/18 передбачено таке:
  «За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини».
        Отже, враховуючи вищевказані доводи, належними відповідачами в спорах, які стосуються визначення додаткового строку для подання відповідної заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.