Юридична підстава господарського позову

В даній статті з'ясовується які саме юридичні факти складають достатню підставу обґрунтованого позову, що в свою чергу був поданий до господарського суду.

    Обґрунтованому позову, якого подано до господарського суду, притаманна достатня підстава. В чому саме полягає чіткий зміст даного елементу?
    Правовому регулювання даного питання притаманні своєрідні особливості. Зокрема, з’ясовуючи, які саме юридичні факти складають достатню підставу обґрунтованого позову, що в свою чергу був поданий до господарського суду, необхідно проаналізувати такі джерела:
          1.    чинне законодавство:
          - Конституцію України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР зі змінами і доповненнями (далі – Конституція України),
          - Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 року № 1798-XII зі змінами і доповненнями (далі – ГПК України),
         - Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № № 1402-VIII (далі – Закон України «Про судоустрій і статус суддів»),
      - Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року № 2709-IV (далі – Закон України «Про міжнародне приватне право»);
          2.  судову практику:
       - Постанову, яка прийнята Верховним Судом України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 07.02.2018 року по справі № 923/970/16 (далі – Постанова Верховного Суду України від 07.02.2018 року по справі № 923/970/16),
       - Постанову, яка прийнята Верховним Судом України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 17.04.2018 року по справі № 914/2400/16 (далі – Постанова Верховного Суду України від 17.04.2018 року по справі № 914/2400/16),
       - Постанову, яка прийнята Верховним Судом України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду України 22.01.2019 року по справі № 912/1856/16 (далі – Постанова Верховного Суду України від 22.01.2019 року по справі № 912/1856/16),
       - Постанову, яка прийнята Верховним Судом України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 13.02.2019 року по справі № 924/505/17 (далі – Постанова Верховного Суду України від 13.02.2019 року по справі № 924/505/17),
       - Постанову, яка прийнята Верховним Судом України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09.04.2020 року по справі № 915/1806/19 (далі – Постанова Верховного Суду України від 09.04.2020 року по справі № 915/1806/19),
       - Постанову, яка прийнята Верховним Судом України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 12.11.2020 року по справі № 908/2638/17 (далі – Постанова Верховного Суду України від 12.11.2020 року по справі № 908/2638/17),
       - Постанову, яка прийнята Верховним Судом України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 10.12.2021 року по справі № 924/454/20 (далі – Постанова Верховного Суду України від 10.12.2021 року по справі № 924/454/20),
       - Постанову, яка прийнята Верховним Судом України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 14.12.2021 року по справі № 911/2579/20 (далі – Постанова Верховного Суду України від 14.12.2021 року по справі № 911/2579/20).
        Чинне законодавство, будучи багатогранною системою юридичних правил, водночас передбачає головні засади ефективного та осмисленого утвердження нашої Вітчизни, як незалежної держави. Скажімо згідно з правовою нормою, яка національним законодавцем закріплена в ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини та громадянина захищаються судом.
     Чіткий та недвозначний зміст даної норми стосовно всебічного з’ясування досліджуваного нами питання, коментують відповідні джерела, що охоплені чинним законодавством та судовою практикою. Як це розуміти?
   Державний апарат демократичної та суверенної України є багаторівневим. Зокрема він включає в себе різні за своїм призначенням суди, які здійснюють справедливе і вчасне вирішення тих або інших майнових та немайнових спорів (наприклад, адміністративних, господарських, цивільних й т. д.).
     Чинним законодавством покладено на вищевказані органи державної влади різні за своєю суттю завдання, що перебувають в нерозривному взаємозв’язку. Скажімо у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, заразом забезпечує кожній особі право на справедливий суд та повагу до інших прав й свобод, які гарантовані не тільки  та законами України, а й міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
     Виконуючи дане завдання, такий державний орган повинен дотримуватися цілої низки різних за своїм змістом обов’язків, яким притаманний майновий чи немайновий характер. Зокрема постановою Верховного Суду України від 07.02.2018 року по справі № 923/970/16 передбачено, що:
             «Суд зобов’язаний з’ясувати:
             1. характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову),
     2. наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб».
          Ідентичний за своєю суттю правовий висновок закріплено в інших рішеннях, що у відповідному порядку були ухвалені згаданим органом державної влади. Скажімо одними з таких процесуальних документів є:
          - Постанова Верховного Суду України від 22.01.2019 року по справі № 912/1856/16,
          - Постанова Верховного Суду України від 12.11.2020 року по справі № 908/2638/17,
          - Постанова Верховного Суду України від 10.12.2021 року по справі № 924/454/20.
          Чинне законодавство не регулює цілу низку різних за своєю суттю питань, які стосуються справедливого, незалежного, а також своєчасного судочинства. Наприклад, в правових нормах, які отримали своє закріплення в ГПК України в законі України «Про міжнародне приватне право», а також в інших законах, вітчизняний законодавець не передбачив чіткого та недвозначного визначення юридичного терміну «підстава позову».
       Вищевказана дилема вирішується завдяки обґрунтованій судовій практиці, яка склалася внаслідок якісного й своєчасного розгляду господарських спорів. Зокрема Постановою Верховного Суду України від 07.02.2018 року по справі № 923/970/16 передбачено, що:
       «Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу».
        Аналогічний за своєю суттю правовий висновок закріплюють інші рішення, що у відповідному порядку були ухвалені згаданим органом державної влади. Скажімо одними з таких процесуальних документів є:
          - Постанова Верховного Суду України від 13.02.2019 року по справі № 924/505/17,
          - Постанова Верховного Суду України від 09.04.2020 року по справі № 915/1806/19,
          - Постанова Верховного Суду України від 14.12.2021 року по справі № 911/2579/20.
       Таким чином, під підставою позову, якого подано до господарського суду необхідно розуміти юридичні факти, які обґрунтовують вимогу щодо захисту права чи законного інтересу.