Окремі аспекти заповнення ордера в адміністративному процесі

В даній статті зясовується, де саме в ордері про надання правової (правничої) допомоги треба зазначити обмеження повноважень адвоката в адміністративному процесі.

           Діяльність, що здійснюється вмілим адвокатом в адміністративному процесі, не є вседозволеною. Де в ордері про надання правової (правничої) допомоги потрібно зазначити різні за своїм змістом обмеження юридичних повноважень добросовісного адвоката в адміністративному процесі?
  Правовому регулювання даного питання притаманні своєрідні особливості. Зокрема, з’ясовуючи, де в ордері про надання правової (правничої) допомоги, необхідно зазначати обмеження правомочності адвоката, що в свою чергу бере активну участь в адміністративному процесі, встановлені угодою про надання правової допомоги, доцільно дослідити такі джерела:
       1.    чинне законодавство:
    - Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами і доповненнями (надалі – Конституція України),
      -  Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV зі змінами і доповненнями (далі – КАС України),
      -  Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-V зі змінами  і доповненнями (надалі – Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»),
      -  Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (надалі – Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги);
        2.    судову практику:
      -  Постанову, яка була прийнята Верховним Судом України у складі Касаційного адміністративного суду від 18.10.2018 року по справі № 811/1507/18 (далі – Постанова Верховного Суду України від 18.10.2018 року по справі № 811/1507/18),
      -  Постанову, яка була прийнята Верховним Судом України у складі Касаційного адміністративного суду від 24.01.2019 року по справі №  822/1734/18 (далі – Постанова Верховного Суду України від 24.01.2019 року по справі №  822/1734/18),
      -  Постанову, яка була прийнята Верховним Судом України у складі Касаційного адміністративного суду від 08.02.2019 року по справі № 807/185/18 (далі – Постанова Верховного Суду України від 08.02.2019 року по справі № 807/185/18),
      -  Постанову, яка була прийнята Верховним Судом України у складі Касаційного адміністративного суду від 18.02.2019 року по справі № 826/10404/16 (далі – Постанова Верховного Суду України від 18.02.2019 року по справі № 826/10404/16).
      Чинне законодавство, будучи багатогранною системою юридичних правил,  заразом передбачає головні засади ефективного та продуманого утвердження нашої Батьківщини, як незалежної, демократичної, а також правової держави. Скажімо згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем закріплена в ч. 1 ст. 131² Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
   Чіткий та недвозначний зміст даної норми стосовно всебічного з’ясування досліджуваного нами питання, конкретизують інші нормативно-правові акти, що в свою чергу регулюють відповідні відносини. Як це розуміти?
    Адміністративному процесу властива ціла низка різних за своєю суттю рис. Зокрема активну участь в ньому можуть взяти різні за своїм статусом особи, одними з якими є так звані «представники».
     Вказаним учасникам правових відносин властивий чіткий суб’єктний склад. Скажімо у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 1 ст. 57 КАСУ України, представником у суді може бути:
        -     або адвокат,
        -     або законний представник.
    Чинним законодавством покладено на вказаних суб’єктів правових відносин різні за своєю суттю юридичні обов’язки. Зокрема згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем була закріплена в ч. 4 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», кожен адвокат зобов’язаний діяти в межах повноважень, які надані йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
   Чіткий зміст таких меж передбачають відповідні процесуальні документи. Скажімо у відповідності до правової норми, яка закріплена в ч. 2 ст. 62 КАСУ, обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
      Подібне за своїм змістом положення передбачають інші юридичні джерела. Зокрема згідно з правовою нормою, яка грамотним нормотворцем закріплена в п. 12.8 ч. 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, одним з основних реквізитів, що в свою чергу вміщує в собі зазначений ордер, є обмеження повноважень, якщо останні передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги.
     Але згаданим актам притаманна ціла низка різних за своєю суттю недоліків. Наприклад, в цілій низці правових норм, що отримали відповідне закріплення в КАС України, в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та в Положенні про ордер на надання правничої (правової) допомоги, відсутні чіткі і недвозначні вказівки про те, де саме в даному ордені потрібно зазначати ті або інші обмеження процесуальних повноважень добропорядного адвоката, що в свою чергу бере активну участь в адміністративному процесі.
      Вищевказана проблема вирішується завдяки обґрунтованій судовій практиці, яка склалася внаслідок якісного та вчасного розгляду адміністративних спорів. Скажімо Постановою Верховного Суду України від 18.10.2018 року по справі № 811/1507/18 передбачено, що:
    «Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній або керівник адвокатського об'єднання (бюро) зобов'язані вказати на звороті ордера».
     Аналогічний за своєю суттю правовий висновок закріплюють інші рішення, що у відповідному порядку були ухвалені вказаним органом державної влади. Зокрема одними з таких процесуальних документів є:
        -   Постанова Верховного Суду України від 24.01.2019 року по справі №  822/1734/18,
        -   Постанова Верховного Суду України від 08.02.2019 року по справі № 807/185/18,
        -   Постанова Верховного Суду України від 18.02.2019 року по справі № 826/10404/16.