Окремі спірні питання фраудаторного правочину (судова практика)

В даній статті з'ясовується, чи будь-який правочин, що вчинений боржником в період настання у нього зобов’язання із погашення заборгованості перед кредитором, стає фраудаторним.

       Одним з безпосередніх учасників господарських правовідносин є боржник. Чи будь-який правочин, що вчинений такою особою в період настання у неї зобов’язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок чого вона в свою чергу перестає бути платоспроможною, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності й набуває ознак фраудаторного правочину?
   Правовому регулюванню даного аспекту притаманні відповідні особливості. Зокрема, з’ясовуючи, чи кожен правочин, який вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок чого боржник в свою чергу перетворюється в неплатоспроможного, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності, а також набуває ознак фраудаторного правочину, треба дослідити такі джерела:
        1.  чинне законодавство:
      - Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Конституція України),
        - Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями (далі – ГК України);
       2.  судову практику:
      - Постанову Верховного Суду України, яка була прийнята колегією суддів у складі Касаційного господарського суду від 28.11.2019 року по справі № 910/8357/18 (далі – Постанова Верховного Суду України від 28.11.2019 року по справі № 910/8357/18),
      - Постанову Верховного Суду України, яка була прийнята колегією суддів у складі Касаційного господарського суду від 17.09.2020 року по справі № 904/4262/17 (далі – Постанова Верховного Суду України від 17.09.2020 року по справі № 904/4262/17),
      - Постанову Верховного Суду України, яка була прийнята колегією суддів у складі Касаційного господарського суду від 21.12.2021 року по справі № 910/15496/20 (далі – Постанова Верховного Суду України від 21.12.2021 року по справі № 910/15496/20),
      - Постанову Верховного Суду України, яка була прийнята колегією суддів у складі Касаційного господарського суду від 12.01.2022 року по справі № 910/429/20 (далі – Постанова Верховного Суду України від 12.01.2022 року по справі № 910/429/20).
   Чинним законодавством названо основні засади ефективної трансформації нашої Вітчизни в демократичну державу. Зокрема згідно з правовою нормою,  яка національним законодавцем закріплена в ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
      Чіткий та недвозначний зміст цього положення щодо всебічного з’ясування аналізованого нами питання отримав належні роз’яснення в судовій практиці. Про що саме йде мова?
      Чинне законодавство, регулюючи різні за своїм змістом правові відносини, заразом не є досконалим. Одним з переконливих доводів вказаної думки є те, що в правових нормах, які вітчизняний законодавець закріпив у ГК України, відсутня будь-яка згадка про те, чи кожен правочин, що в свою чергу вчинений боржником в період настання у неї зобов’язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок чого зазначена особа стає неплатоспроможною, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності, а також набуває ознак фраудаторного правочину.
       Вищезазначену прогалину частково заповняє багатогранна судова практика, що склалася внаслідок всебічного й вчасного вирішення господарських спорів.  Зокрема Постановою Верховного Суду України від 28.11.2019 року по справі № 910/8357/18 передбачено, що:
       «Будь-який правочин, що вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам)».
       Аналогічний за своєю суттю правовий висновок закріплюють інші рішення, що у встановленому порядку ухвалив вищезазначений орган державної влади, розглядаючи господарські спори. Скажімо одними з таких документів є:
       - Постанова Верховного Суду України від 17.09.2020 року по справі № 904/4262/17,
       - Постанова Верховного Суду України від 21.12.2021 року по справі № 910/15496/20,
       - Постанова Верховного Суду України від 12.01.2022 року по справі № 910/429/20.