Окремі аспекти обмеження повноважень адвокатів в цивільному процесі

В даній статті зясовується, в яких юридичних документах обмежуються юридичні повноваження професійного адвоката, що бере безпосередню участь в цивільному процесі.

            Діяльність, що здійснюється професійним адвокатом в цивільному процесі, не є вседозволеною. В яких процесуальних документах повинні обмежуватися юридичні повноваження вказаної особи?
   Правовому регулювання вказаного питання властиві своєрідні особливості. Зокрема, з’ясовуючи в яких процесуальних документах повинні бути зазначені чіткі обмеження тих чи інших повноважень вмілого і добросовісного адвоката, що в свою чергу бере активну участь в цивільному процесі, потрібно дослідити такі правові джерела:
         1.    чинне законодавство:
      -  Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами і доповненнями (надалі – Конституція України),
       -   Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (надалі – ЦПК України),
         -    Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-V зі змінами  і доповненнями (надалі – Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»);
          2.    судову практику:
        -  Постанову, прийняту Верховним Судом України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 року по справі № 182/9172/18 (надалі – Постанова Верховного Суду України від 18.09.2019 року по справі № 182/9172/18),
         -   Постанову, прийняту Верховним Судом України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2019 року по справі № 361/8400/18-ц (надалі – Постанова Верховного Суду України від 11.12.2019 року по справі № 361/8400/18-ц),
         -    Постанову, прийняту Верховним Судом України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.08.2020 року по справі № 755/901/18 (надалі – Постанова Верховного Суду України від 28.08.2020 року по справі № 755/901/18),
         -    Постанову, прийняту Верховним Судом України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2020 року по справі № 520/13115/16 (надалі – Постанова Верховного Суду України від 14.09.2020 року по справі № 520/13115/16),
        -    Постанову, прийняту Верховним Судом України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2021 року по справі № 263/16438/19 (надалі – Постанова Верховного Суду України від 17.03.2021 року по справі № 263/16438/19),
        -     Постанову, прийняту Верховним Судом України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.04.2021 року по справі № 766/17492/16-ц (надалі – Постанова Верховного Суду України від 26.04.2021 року по справі № 766/17492/16-ц).
       Чинне законодавство, будучи багатогранною системою юридичних правил, заразом передбачає основні засади ефективного та продуманого утвердження нашої Батьківщини, як суверенної, демократичної, а також правової держави. Скажімо згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем закріплена в ч. 1 ст. 131² Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
     Чіткий та недвозначний зміст цього положення щодо всебічного з’ясування досліджуваного нами питання конкретизують інші нормативно-правові акти, які врегульовують відповідні правові відносини. Що це означає?
      Цивільний процес – це надзвичайно важлива частина юридичної діяльності. Активну участь в ньому можуть взяти різні за своїм правовим статусом особи, одними з яких, наприклад, є представники. Вказаним учасникам правових відносин властивий чіткий суб’єктний склад.   Скажімо у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 1 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути:
          -   або адвокат,
          -   або законний представник.
         Чинним законодавством покладено на вказаних суб’єктів правових відносин різні за своєю суттю юридичні обов’язки. Зокрема згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем була закріплена в ч. 4 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», кожен адвокат зобов’язаний діяти в межах повноважень, які надані йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
    Чіткий зміст таких меж передбачають відповідні процесуальні документи. Скажімо у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 2 ст. 64 ЦПК України, обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
        Вказаної правової концепції дотримується й обґрунтована судова практика, яка виникла внаслідок якісного та вчасного розгляду адміністративних спорів. Зокрема Постановою Верховного Суду України від 18.09.2019 року по справі № 182/9172/18 передбачено:
   «Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері».
        Ідентичний за своїм змістом правовий висновок закріплюють інші рішення, що у відповідному порядку були ухвалені вказаним органом державної влади.  Зокрема такими процесуальними документами є:
        - Постанова Верховного Суду України від 11.12.2019 року по справі № 361/8400/18-ц),
        - Постанова Верховного Суду України від 28.08.2020 року по справі № 755/901/18),
        - Постанова Верховного Суду України від 14.09.2020 року по справі № 520/13115/16),
        - Постанова Верховного Суду України від 17.03.2021 року по справі № 263/16438/19),
        - Постанова Верховного Суду України від 26.04.2021 року по справі № 766/17492/16-ц).