Окремі аспекти великої відстані між відповідними географічними місцями

В даній статті з'ясовується, чи є велика відстань між місцем проживанням спадкоємця та місцем розташуванням спадкового майна поважною причиною пропоуску строку, що встановлений для прийняття спадщини.

В судовому порядку окремі факти не можна визнати поважними причинами пропуску строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини. Чи поширюється зазначене правило на окремі події, однією з яких, наприклад, є велика відстань між місцем проживання спадкоємця та місцем розташування спадкового майна?
   Правовому регулюванню вказаного питання властиві своєрідні особливості. Зокрема, встановлюючи, чи є необізнаність спадкоємця про наявність заповіту поважною причиною пропуску строку, який встановлений для подання заяви про прийняття спадщини, потрібно проаналізувати такі джерела:
    1. чинне законодавство:
    - Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (далі – Конституція України),
    - Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – ЦК України);
    2. судову практику:
    - постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 5 (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 5),
   - постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17 провадження № 61-38298св18 (далі – Постанова Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17),
   - постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2020 року по справі № 314/2550/17 провадження № 61-41480св18 (далі – Постанова Верховного Суду від 13 березня 2020 року по справі № 314/2550/17),
   - постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року по справі № 642/2539/18-ц провадження № 61-5609св19 (далі – Постанова Верховного Суду  від 25 березня 2020 року по справі № 642/2539/18-ц),
   - постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року по справі № 420/23/18 провадження № 61-1883св19 (далі – Постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року по справі № 420/23/18),
   - постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року по справі № 750/262/20 провадження № 61-4038св20 (далі – Постанова Верховного Суду від 11 листопада 2020 року по справі № 750/262/20).
    Юридичний склад спадкової маси включає в себе різні за своєю суттю блага. Зокрема всі суб’єкти цивільних відносин можуть набути в приватну власність житлові будинки, дорогоцінні метали, транспортні засоби, ювелірні прикраси, музичні інструменти та інші речі, що перебувають в цивільному обороті.
    Однак не потрібно забувати про те, що чинним законодавством передбачено відповідну процедуру, дотримавшись якої, вищевказані суб’єкти можуть стати повноправними володільцями таких благ. Зокрема згідно з правовою нормою, яка закріплена національним законодавцем в ч. 2 ст. 42 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, що визначений законом.
    Чіткий і недвозначний зміст наведеного положення щодо чіткого з’ясування юридичних фактів, що можуть бути поважними причинами пропуску строку, встановленого в свою чергу для подання заяви про прийняття спадкової маси, конкретизується іншими законами і судовою практикою. Як це розуміти?
    Чинне законодавство передбачає цілу низку різних за своєю суттю правил, чимало з яких стосується вчасного та справедливого розподілу спадкової маси між фізичними особами і/або іншими суб’єктами цивільно-правових відносин. Скажімо згідно з правовою нормою, що вітчизняним законодавцем закріплена в ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який в свою чергу починається з часу відкриття спадщини.
    Одначе не завжди вищевказане правило підлягає обов’язковому виконанню. Зокрема після закінчення строку, який встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, з тих чи інших причин спадкоємець подає заяву про прийняття спадщини.
    Даний факт інколи не є достатньою підставою для остаточного позбавлення вищенаведеної особи юридичної можливості успадкувати транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери та інші речі, що не вилучені з цивільного обороту. Скажімо у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом, поданим спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
    В чинному законодавстві немає жодного роз’яснення вказаного положення. Зокрема в правових нормах, що закріплені ЦК України, з незрозумілих причин вітчизняний законодавець не передбачив чіткого й недвозначного визначення юридичного терміну «поважні причини пропуску строку, який встановлений для прийняття спадщини», та вичерпного переліку згаданих причин.
    Зазначена проблема вирішується завдяки аргументованій судовій практиці, яка склалася внаслідок неупередженого й вчасного розгляду спадкових спорів. Скажімо у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 5 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2008р., вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.
   Вчиняючи такі дії, даний орган державної влади зобов’язаний враховувати важливий юридичний факт. Зокрема згідно з правовою нормою, закріпленою в ч. 5 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2008р., відповідному суду потрібно виходити саме з того, що поважними є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, а також істотними труднощами для спадкоємця на прийняття ним спадщини.
    Кожна зі сторін, беручи безпосередню участь в спадкових спорах, мотивує свої майнові вимоги завдяки відповідним доказам. Дане правило поширюється і на спадкоємців, якими було пропущено строк, що в свою чергу встановлений для подання заяви прийняття спадщини. Скажімо інколи такі особи пробують довести недотримання ними вимог, що закріплені в ч. 3 ст. 1270 ЦК України, незнанням спадкоємця про наявність заповіту. Чи є вказаний юридичний факт поважною причиною пропущення строку, що встановлений згаданим законом для подання заяви про прийняття спадщини?
   Судова практика надає чітку та недвозначну відповідь на задане запитання. Зокрема  відповідно до постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17 суд вправі визнати поважною причиною пропуску строку, який встановлений для подання заяви про прийняття спадкової маси, велику відстань між місцем проживання спадкоємця та місцем розташування спадкового майна.
    Ідентичний за своїм змістом правовий висновок закріплюють інші рішення, що у встановленому порядку ухвалив вищезазначений орган державної влади. Скажімо одними з таких процесуальних документів є:
-        Постанова Верховного Суду від 13 березня 2020 року по справі № 314/2550/17,
-        Постанова Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі № 642/2539/18-ц,
-        Постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року по справі № 420/23/18,
-        Постанова Верховного Суду від 11 листопада 2020 року по справі № 750/262/20.
   Отже, окремі юридичні факти є поважними причинами для продовження строку, який встановлений чинним законодавством для прийняття спадщини. Скажімо це правило поширюється на велику відстань між місцем проживання спадкоємця та місцем розташування спадкового майна.