Окремі питання щодо пропущення строку, який встановлений для прийняття спадщини

В даній статті з'ясовується чи пропущення спадкоємцями строку, що встановлений для прийняття спадщини, є достатньою підставою для остаточного позбавлення таких осіб права на спадкування.

Інколи окремі спадкоємці пропускають строк, який встановлений законом для прийняття спадщини. Чи є згаданий факт достатньою правовою підставою для остаточного позбавлення таких осіб права на спадкування?
Правовому регулюванню вказаного питання властиві своєрідні особливості. Зокрема, з’ясовуючи чи остаточно позбавляються права на спадкування особи, що пропустили строк, що встановлений в свою чергу для прийняття спадщини, треба проаналізувати:
1. чинне законодавство:
- Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (далі – Конституція України),
- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – ЦК України);
2. судову практику:
- постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 5 (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 5),
- постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2018 року по справі № 703/1560/17 провадження № 61-7643ск18 (далі – постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року по справі № 703/1560/17),
- постанову Верховного Суду у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17 провадження № 61-382982в18 (далі – постанова Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17);
3. офіційне листування:
-    інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 (далі – інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ).
Цивільним правовідносинам властива ціла низка різних за своєю суттю рис. Зокрема суб’єктний склад зазначених стосунків, будучи дуже різноманітним, заразом включає в себе численних субєктів публічного права, одними з яких, наприклад, можна назвати фізичних осіб.
Вищезазначені учасники правових відносин вчиняють ті чи інші правочини. Скажімо фізичні особи, взявши безпосередню участь у вільному спадкуванні,  водночас набувають в приватну власність земельні ділянки, грошові кошти, житлові будинки, ювелірні вироби, цінні папери та інші речі, що перебувають в цивільному обороті.   
 Одначе не треба забувати про те, що чинним законодавством передбачено відповідну процедуру, дотримавшись якої, вищезгадані суб’єкти можуть стати повноправними власниками таких благ. Зокрема згідно з юридичною нормою, яка закріплена національним законодавцем в ч. 2 ст. 42 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, що в свою чергу визначений відповідним законом.
Чіткий і недвозначний зміст даного положення щодо всебічного з’ясування непростого питання про те, чи потрібно позбавляти права на спадкування осіб, які пропустили строк, що в свою чергу встановлений для прийняття спадщини, конкретизують інші закони. Як саме це розуміти?  
Чинне законодавство передбачає цілу низку різних за своїм суттю правил, чимало з яких стосується вчасного й обґрунтованого розподілу спадкової маси між фізичними особами і/чи іншими учасниками цивільно-правових відносин. Скажімо згідно з правовою нормою, що вітчизняним законодавцем закріплена в ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який в свою чергу починається з часу відкриття спадщини.
Далеко не завжди вищенаведене правило підлягає неодмінному виконанню. Зокрема після закінчення строку, що встановлений в ч. 1 ст. 1270 ЦК України, з тих або інших причин спадкоємець звертається до нотаріуса чи іншої особи із заявою про прийняття спадщини.
Такий факт не завжди є достатньою підставою для цілковитого позбавлення вищевказаної особи юридичної можливості успадкувати комп’ютерну техніку, транспортні засоби, музичні інструменти, меблеві гарнітури, а також інші речі, що не є вилученими з цивільного обороту. Скажімо у відповідності до норми, яку вітчизняний законодавець закріпив у ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом, поданим спадкоємцем, яким було пропущено строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Аналогічний за своєю сутністю підхід можна віднайти і в судовій практиці, істотна частина якої стосується спадкових справ. Зокрема згідно з абз. 1 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 5, особа, яка не прийняла спадщину в установлений відповідним законом строк, може звернутися до уповноваженого суду з позовною заявою про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини у відповідності до частини 3 статті 1272 ЦК України.  
Як свідчить судова практика, нерідко вищевказані вимоги задовольняються. Переконливим підтвердженням даного судження можна назвати такі рішення, що були ухвалені вищим судовим органом демократичної України, а саме:
-  постанову Верховного Суду від 13 грудня 2018 року по справі № 703/1560/17 (достатньою правовою підставою для продовження строку, який встановлений щодо прийняття спадщини визнано несприятливі погодні умови);
-      постанову Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17 (достатньою правовою підставою для продовження строку, який встановлений щодо прийняття спадщини визнано необізнаність спадкоємця про наявність складеного на його користь заповіту).
   Офіційне листування, здійснюване відповідними органами державної влади, теж підтримує вказаний підхід. Зокрема згідно з рекомендацією, закріпленою в абз. 14 п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, за позовом того спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. 
    Отже, пропущення спадкоємцем строку, який встановлений для прийняття спадщини, не є достатньою правовою підставою для остаточного позбавлення такої особи права на спадкування.