Коли влада не здатна – потрібна ініціатива громадян і науки.

Про майбутнє українського Донбасу, звільненого від окупації говориться мало серед експертів, але майже не говориться у владі , бо це майбутнє для багатьох у владі швидше асоціюється з майбутніми прибутками, а не з долею людей.

Зрозуміло одне – шахтно -металургіійним Донба с вже не буде. Машинобудівним буде. І аграрним буде. Тобто вже зараз треба думати як демографічний фактор співставити з фактором місцевих спеціалізацій. Як зайняти людей, як створити прийнятні екологічні стандарти для місцевих громад. За часів Незалежності лише 30% місцевого населення покидало межі областей, і це не значить, що це населення маломобільне. Більшість висококваліфікованих громадян з окупованих територій таки переїхало в підконтрольні владі міста. І це видатний людський капітал і для відновлення знищених територій також. Але більшість проектів , котрі були націлені зменшити залежність територій від моновиробництв, що було фактично сучасним феодалізмом . Хоча за вітриною цивілізованості , підготовленою до Євро 2012 було багато з того феодалізму приховано, все одно поворот в бік Європи цих територій був не переконливим, що і призвело до катастрофи.
Але як виправляти цей трагічний спадок, тим більше що й в цілій Україні інвестиційний клімат по суті мертвий. Чиновники хотіли б це робити бюджетним коштом, і результат би був той самий , що й з Подільсько-Воскресенським мостом у Києві.
Однією з найпомітніших публікацій з баченням майбутнього Донбасу стала стаття в ЛБ двічі міністра фінансів Ігоря Уманського, котрий і сформував не лише стан речей а й принципи для відновлення Донбасу.
«За розрахунками Віденського інституту економічних досліджень, для початку відновлення після деокупації Донбасу потрібно мінімум 21,7 млрд доларів. З них 44% – компенсація збитків, завданих підприємствам, 40% – вартість реабілітації людського капіталу, враховуючи вирішення проблем підірваного здоров'я мешканців Донбасу, 16% – збитки, завдані екології двох областей. Це без урахування відновлення соціальної і транспортної інфраструктури», - наголошує Ігор Уманський.
Ігор фактично не говорить про те, що без міни економічної політики діючої влади навряд чи Україну чекатиме успіх, але перемога на Донбасі кується саме у зміні економічної політики самого центру, центральної влади. Союз донорів для економіки, який проговорював свого часу Петро Порошенко із Ангелою Меркель і ще з Франсуа Оландом, так і провис у повітрі із моменту зміни влади. Від Зеленського вже ніхто нічого не чекає і центрі , не кажучи вже про Донбас. Але мовчати не можна. Треба моделювати ОТГ, спеціалізації бізнесів у цих громадах, перспективні плани, моделювати зміни демографії, адже тієї густини населення, котра була до окупації вже там не буде.
Зеленський, якби йому передали перед прес-конференцію статтю Уманського, а якраз він був би прекрасним прем’єром замість нині діючого Шмигаля, мав би що відповісти на запитання по Донбасу, але так і не відповів по суті. То чи варто чекати якихось вартих уваги ініціатив від влади, чи краще громадянським структурам і науковцям починати проектувати Донбас без участі влади?