У нас вчитель вимагає правильної відповіді, а на заході - власного бачення

Чому українцям варто вчитися за кордоном

За даними аналітичного центру CEDOS, динаміка кількості українських студентів в іноземних вишах з 2009 до 2018 склала 176%. Найактуальніші спеціальності, які обирають українські студенти - це інжиніринг (automotive, electrical, mechanical) та логістика (supply chain management), Game design, animation and film studies. Серед найбільш бажаних країн для навчання - Польща, Німеччина, Канада, Нідерланди, Італія, Чехія та США.

Більшість тих, хто чує про це, починає бити на сполох. Але так робити не варто. Освіта за кордоном - це величезні можливості для України отримати кваліфікованих спеціалістів європейського рівня. Це, по суті, трансфер знань, досвіду і технологій. Головне, щоб у студентів були умови і бажання повернутися.

Те, що випускники віддають перевагу освіті за кордоном, говорить, в першу чергу, не так, що вітчизняні виші погані, скільки про платоспроможність батьків. Можливість дати дитині кращу освіту за кордоном - це лакмусовий папірець, який показує, що з українською економікою не все так погано. Доходи населення зростають і батьки готові платити за якісне навчання своїх дітей більше.

З іншого боку, всі розуміють, що дітей варто навчати тут і зараз, бо від цього залежить наше майбутнє. А освітні стандарти України - ні, не нижчі, не вгадали. Не такі пластичні.

Освіта на Заході більше адаптується до вимог часу. Ви вже, мабуть, зустрічали статті про те, які професії зникнуть, а які з’являться в найближчому майбутньому. Так от - в Україні на це ще немає жодного фідбеку від освіти. А за кордоном вже є.

ВНЗ в Європі в США намагаються швидко реагувати на зміни у світовій економіці та ринковому ландшафті і пропонують відповідні варіанти спеціальностей та спецкурсів. Наприклад, найсвіжіші пов’язані з блокчейном та криптовалютами.

Крім того західна освіта додає нові підходи до навчання, інноваційні методи та способи викладання, регулярно змінюють програми, тоді як в нас є ще курси радянського зразка (наголошую, вони не погані - просто не актуальні!). За кордоном інша комунікація всередині навчальних закладів та тісна взаємодія ВНЗ з реальним бізнесом - потенційними роботодавцями - там теж добре налагоджена.

У більшості закордонних навчальних закладів викладачі - це, найчастіше, практики, які мають свій бізнес, так відбувається обмін досвідом, діалог між теорією і практикою. Практикується більш прикладне навчання із стажуваннями, включеністю в ту галузь, в якій відбувається навчання. Студенти в освітніх лабораторіях разом з професорами/кураторами реалізують певні проекти, отримують робочий досвід ще за навчання. Система побудована так, що вони самі хочуть включатися в роботу в тій індустрій, де вони вчаться. Вони волонтерять, практикують, стажуються в компаніях. Тому на момент закінчення вишу у них, крім теоретичних дипломів є практичні навички, свої проекти, розробки і рекомендації.

Але почнемо з того, що освіта за кордоном - це, в першу чергу, турбота батьків. Їхня роль - не стресувати дитину, а зацікавити перспективами від навчання взагалі і навчання за кордоном зокрема. З іншого боку, діти зараз значно активніші, ніж були, припустімо, років 10 тому, вони швидко включаються в процес підбору навчання.

Якщо ви думаєте, що підготувати дитину до навчання за кордоном можна за кілька місяців - будьте готові до сліз і нервових зривів. Тому цей шлях я би радив розділити на етапи:

-  До 10 років варто зосередитися на вивченні мов, програмі з розвитку кругозору.

-  Від 10 - це фокусування на шкільних поїздках за кордон, культурних екскурсіях. До речі, щодо програм вивчення мов, також можна звертатися в агентство. Їхній спектр послуг дозволяє спеціалізувати програму вивчення відповідно до інтересів дитини - фільммейкінг, спорт, арт, бізнес тощо.

-  З 12-13 можливі індивідуальні поїздки за кордон суто академічні чи за інтересами.Тут можливі різні варіанти: або інтенсив із занурення в середовище, проживанням в родині викладача, або екскурсії.

-  З 16-17 мова йде вже про вибір професії та підготовку. Зокрема, є профорієнтація, курси підготовки до іспитів, підготовчі програми на базі іноземних ВНЗ, що відбуваються влітку. Там можна вже відчути, як відбуватиметься навчальний процес в тому чи іншому виші, познайомити з викладачами.

У процесі супроводу родини щодо вибору напрямку, країни, вишу та подальшого, умовно кажучи, стилю життя дитини, агентство виступає в ролі особистого освітнього консьєржа, так званого chief education officer для родини на ці роки. А ще - комунікатором у “тристоронній групі” - батьки - діти - ВНЗ. Наша роль - це ще й фасилітація. Особливо, коли ми бачимо, що є конфлікт в родині з приводу вибору програм чи інтенсивності навчання, підбору країни чи спеціальності. На певних етапах ми запрошуємо психолога, консультантів з профорієнтації, щоби вибір був успішний і всі залишилися задоволені. Більше про це ми розповідаємо на форумах «Освіта за кордоном та професії майбутнього», які влаштовуємо для всіх охочих.

Щодо спеціальносте, то в середині 2000-их всі хотіли стати фінансистами чи юристами, зараз дітей цікавлять спеціальності, більше пов’язані з маркетингом, дизайном. Все частіше майбутні студенти обирають досить вузькі напрямки - мода і дизайн, інженерія, ветеринарія тощо.

Закордонні ВНЗ із задоволення беруть українських студентів, бо в більшості вони старанні, гарно підготовлені, змотивовані та успішні в навчанні. Приємно зустрічати з часом наших випускників, які працюють, наприклад, в PricewaterhouseCoopers, а ще приємніше - у великих українських компаніях чи власних стартапах.

Якщо говорити про плюси/мінуси - дуже цінно те, що студент одразу потрапляє в міжнародне ком'юніті, де в нього змінюється, розширюється світогляд, з’являються друзі та знайомі, які можуть стати в перспективі, наприклад, партнерами по бізнесу.

Серед ризиків - це, звичайно, питання пов’язані з адаптацією в новому, досить непростому середовищі. Але з іншого боку - це челендж для прокачування комунікаційних навичок: не соромитися запитувати і не боятися помилитися. Я би не назвав це ризиками - швидше страхи чи обмеження на якихось певних етапах, які можна з часом перетворити на свої сильні сторони. Ми також супровождуємо на цьому етапі родину та даємо підтримку студенту.

Найбільше труднощів і в студентів, і в батьків викликає різність освітніх систем тут і за кордоном - і за підходами, і за формою. Досить неочікуваною проблемою, наприклад, стало написання есе і мотиваційних листів. Бо це потребує викладення власної думки, а в нас цього не вчать. Немає такої традиції та наша освітня система не побудована так, щоб діти вчилися висловлювати свою думку. У нас вчитель вимагає правильної відповіді, а за кордоном важливо, щоб ти обдумав проблему і показав власне бачення.

Я впевнений, найкраще, що можуть зробити батьки - це дати своїй дитині якісну освіту, відкрити доступ до різних можливостей та допомогти знайти себе. І поки за кордоном є оптимальніші освітні рішення для реалізації цього завдання, треба вчитися та повертатися в Україну для розбудови сильної та заможної держави.  .