Плагіат – норма чи злочин? Запитання до "д.ю.н" Людмили Ніколенко

Останнім часом наукова спільнота України була збурена низкою скандалів про плагіатні "досягнення" деяких "колег".

Останнім часом наукова спільнота України була збурена низкою скандалів про плагіатні "досягнення" деяких "колег". Але, здається, юриспруденція залишилася осторонь. Більшість науковців-юристів – добросовісні, талановиті дослідники, які випускають оригінальні розвідки високої цінності. І все ж таки в родині люди бувають різні. Сумні думки виникають при ознайомленні з докторським дисертаційним дослідженням Л.М.Ніколенко. Таких робіт в українському науковому просторі не має бути!

Професіоналізм та наукова порядність викладачів, науковців ВНЗ України — є найактуальнішою умовою розвитку національної освіти, яка надасть нам змогу успішно інтегруватися у європейський простір та протистояти гібридній війні, яку розв’язала проти нас Російська Федерація.

Саме тому, сьогодні науковці європейського рівня активно приймають участь у міжнародних наукових проектах, освоюють грантові програми, публікуються у виданнях світового рівня (SCOPUS тощо). Для української наукової спільноти дуже важливим є сформувати імідж об’єктивності, неупередженості, наукової глибини й актуальності, а найголовніше оригінальності та авторстві своїх наукових досягнень.

Але останнім часом деякі так звані “вчені” – Остапи Бендери від науки сповідують зовсім інші цілі та цінності. Бажаючи заробити на бюджеті власній країні, ввести в оману своїх колег, вирішити свої власні матеріальні питання та кар’єрні амбіції вони йдуть на пряме шахрайство, вкравши величезні шматки текстів і видаючи їх за власні здобутки.

У якості прикладу такого сумнівного явища прошу наукову та громадську спільноту звернути увагу на факт крадіжки наукових текстів та маніпулювання довірою членів спеціалізованої ради, які були присутні на захисті докторської дисертації Л.М. Ніколенко та проголосували за надання їй ступеню доктора юридичних наук.

Після “захисту” власної “дисертації”, яка є ні чим іншим, як плагіатом та еклектикою запозичених (без дозволу авторів) їх наукових текстів, “авторка” зробила не погану кар'єру.

Вона стала деканом, а зараз працює завідувачем кафедри юридичних дисциплін Донецького юридичного інституту. Керує науковою діяльністю аспірантів та докторантів. Є членом спеціалізованої вченої ради К11.051.12 (Донецький національний університет імені Василя Стуса). Можна тільки уявіть, який рівень “професіоналізму” та наукової етики може демонструвати людина, яка не гребує красти наукові й ідеолого-правові тексти країни-агресора та радити нам слідкувати цім настановам!

До речі, прикрим є й те, що брехня пані Л.М. Ніколенко стає тотальною. Спочатку вона вкрала наукові тексти, зліпила з них дисертацію та ввела в оману членів спеціалізованої вченої ради, потім, отримавши диплом доктора наук, вона почала наголошувати, що вона нібито єдиний доктор юридичних наук, що мешкає і працює у прифронтовому Маріуполі. Але слід зауважити, що у місті працюють декілька закладів вищої освіти, де є інші, причому справжні, доктори юридичних наук.

Отже “дисертація” Л.М. Ніколенко була спрямована на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук (!) и мала назву: “Перегляд судових актів у господарському судочинстві” за спеціальністю 12.00.04 – господарське право; господарсько-процесуальне право (Донецьк, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, 2013). Науковим консультантом цієї роботи виступила Бобкова Антоніна Григорівна, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, Донецький національний університет імені Василя Стуса).

Отже, цікава тема, потужний науковий консультант..., ніби то все виглядає цілком пристойно. АЛЕ, провівши порівняльний аналіз дисертаційної роботи Л.М. Ніколенко із електронними варіантами дисертаційних робіт, що містять фонди Національної бібліотеки ім.В.Вернадського, а також російської державної бібліотеки, були виявлені жахливі речі:

-       майже ТРЕТИНА роботи Л.М. Ніколенко «співпадає» із 43 дисертаційними роботами російських дослідників – Дерюжкіної Т.О., Орлова М.О., Скворцова О.Ю., Грязевої В.В., Губіна О.М. та інших (у порівняльній таблиці першоджерела виділено синім кольором) та 24 дисертаціями українських науковців – Луніна С.В., Біди К.М., Чернушенко Є.А. Ломакіної О.А. та інших (у порівняльній таблиці першоджерела виділено зеленим кольором);

У роботі Л.М. Ніколенко (стор.32-35,37-39,43-46,315-317,319-324 та ін.) використано дисертаційну роботу Губіна О.М. (Институт кассационного пересмотра в арбитражном процессе: актуальные проблемы теории и практики: Дис... канд.юрид.наук:12.00.15.-М.:РГБ, 2005), однак вона навіть не згадується у списку використаних джерел “авторки”.

Аналогічна ситуація спостерігається із використанням дисертаційних робіт Грязєвої В.В. (Апелляция в арбитражном процессе : Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.15. - М.: РГБ, 2006), Дерюжкіної Т.О. (Процессуальный режим деятельности арбитражного суда кассационной инстанции: Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.15 .-М.: РГБ, 2003) та інших.

На стор. 72-74 Л.М. Ніколенко повністю повторює матеріал наукової статті Ткач К.В., аспірантки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, і також не вказує відповідних посилань (Ткач К.В. Рух «доступ до правосуддя» - загальна передумова реформування цивільного судочинства в європейських країнах// Проблеми законності.- Вип. 109. – Харків:Нац.юрид.акад.  України ім.Я.Мудрого, 2010. – С.212-222).

-       у роботі наявні механічні заміни нормативно-правових документів РФ на нормативні документи України. Тобто авторка часто просто механічно замінює слова РФ на Україна! Порівняйте самі:

Робота Ніколенко Л.М. (С.77) «Нормативне утворення, що складає, наприклад, розділ V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) "Перегляд судових рішень", на перший погляд, можна прийняти за складний правовий інститут, у рамках якого відносно відокремилися субінститути апеляційного, касаційного провадження і т. ін».

Першоджерело: “Нормативное образование, составляющее Раздел III АПК РФ “Производство по пересмотру решений”, на первый взгляд, можно принять за сложный правовой институт, в рамках которого относительно обособились субинституты апелляционного, кассационного производств” (Орлов М.А. Пересмотр решений, не вступивших в законную силу, в российском арбитражном процессе: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.15 .-М.: РГБ, 2003).

Робота Ніколенко Л.М. (С.152): “Зараз змагальність, будучи загальновизнаним стандартом цивілізованого правосуддя і будучи включеною в поняття справедливого судового розгляду, сформульована Європейською Конвенцією про захист прав людини і основних свобод, міцно зайняла своє місце у судочинстві України”.

Першоджерело: “Сейчас состязательность, являясь общепризнанным стандартом цивилизованного правосудия и будучи включенной в понятие справедливого судебного разбирательства, сформулированное Европейской Конвенцией о защите прав человека и основных свобод, прочно заняла свое место в арбитражном и гражданском судопроизводстве России” (Борисова Е. А. Апелляция в гражданском и арбитражном процессе. М. : юрид. Бюро «Городец», 1997. 160 с).

Робота Ніколенко Л.М. (С.274): “Воно є достатнім і універсальним у зв'язку зі сприйняттям Конституцією України європейського досвіду судочинства, для якого невластиве розмежування правового статусу фізичних і юридичних осіб (ст. 129 Конституції України) ”.

Першоджерело: “Оно является достаточным и универсальным в связи с восприятием Конституцией Российской Федерации европейского опыта судопроизводства, для которого несвойственно разграничение правового статуса физических и юридических лиц” (Харламова И. В. Цели судопроизводства и условия их достижения арбитражным судом кассационной инстанции [Электронный ресурс]: Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.15 .-М.: РГБ, 2005).

Аналогічні приклади зустрічаються на сторінках роботи Ніколенко Л.М. 157, 182, 211, 215, 263, 274, 276, 289,295, 300, 302, 326 і т.д. У порівняльній таблиці їх виділено жовтим маркером.

-       Навіть у висновках Дисертаційної роботи Ніколенко Л.М. (С.459) міститься запозичення з дисертаційної роботи Єгорової Т.З., яку захищено у 2003 році:

Робота Ніколенко Л.М.(С.459): “п.13.Запропоновано перелік нових обставин, до якого відносяться:1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи; 2) встановлене Європейським Судом з прав людини порушення положень Конвенції про захист прав людини і основних свобод при розгляді судом конкретної справи”

Першоджерело: “1) признание Конституционным Судом РФ закона, примененного судом в данном уголовном деле, не соответствующим Конституции РФ; 2) установленное Европейским Судом по правам человека нарушение положений Конвенции о защите прав человека и основных свобод при рассмотрении судом Российской Федерации” (Егорова Т.З. Средства доказывания и их оценка в судебный стадиях российского уголовного процесса [Электронный ресурс]: Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. – М.: РГБ, 2003). Назва цієї роботи також навіть не згадується у роботі Ніколенко Л.М.

-        Крім того, робота містить значні обсяги переписаних статей Господарського процесуального кодексу України, постанови Пленумів Вищого господарського суду України, інших національних та міжнародних нормативно-правових документів (див. с. 58, 279, 280, 283, 306, 317 та ін.).

Додатковий аналіз дисертаційної роботи Ніколенко Л.М., проведений за допомогою програми UNICHECK, який показує тільки збіги з онлайн-джерелами українською мовою, також виявив “збіги” дисертації Ніколенко Л.М. з іншими першоджерелами, які містяться в мережі інтернет. Вот деякі з них:

Парагр.1.4-1.5–21,86%

Парагр.2.2 – 22,95%

Парагр.2.3 – 26,99%

Парагр.3.3 – 30,29%

Парагр.4.2 – 20,52%

Парагр.4.3 – 21,93%

Про масштаби запозичень свідчить те, що порівняльна таблиця містить 158!!! СТОРІНОК.

А так звані висновки “дослідниці” – це російське законодавство, яке пропонується для впровадження в Україні. Може тому, що Ніколенко Л.М. не володіє державною мовою, вона не знайшла нічого кращого, як просто замінити “Російську Федерацію» на “Україна”? Невже для Л.М. Ніколенко незрозуміло, що зараз не час популяризувати рекомендації ворога-агресора! Якби то ні було, виникає цілком логічне питання, як може забезпечити розвиток науки і який рівень наукових досліджень може забезпечити людина, якщо її власні “дослідження” – суцільний плагіат та крадіжка?