Особистий бренд – це депозит, надійно розміщений в самій людині

   … Мої очі, як то кажуть, були на «мокрому місці», коли під бурхливі оплески лунало багатоголосне «Дякую!»… Ця строката емпірія детермінувала катарсис. Читач може припуститися думки, що з огляду на те, що зустріч відбувалася в стінах alma mater, де культура і мистецтво на п’єдесталі, то сильна емоційна реакція була спровокована талантами юних митців, які лицедіяли на сцені… Так, я теж сьогодні згадувала Арістотеля з його поняттям катарсису, який був впевнений, що розрядка почуттів, заспокоєння, облагороджування глядача відбувається через театральне дійство на сцені. Я є апологетом філософської спадщини давньогрецького вченого і поділяю його сиву думку щодо психотерапевтичного ефекту мистецтва, науки, пізнання…

   Але сьогодні у затишній аудиторії факультету культурології КНУКіМ мій катарсис від краси… Краси молодих людей, краси їх зовнішньої і внутрішньої, від їх мудрості не по роках, від їх відвертості та щирості, від їх вміння любити ближнього та світ, від їх вміння поважати та сприймати, за їх талант бути вдячними реципієнтами… Сьогодні я дякую їм всім і кожному особисто за енергію, за світло душі, за позитивні емоції найвищого ґатунку…

   … Теми… Вони вже стали традиційними для зустрічей зі студентством… Про генерування персональних брендів та механізми їх просування… Приємно було усвідомлювати, що переважна більшість присутніх чітко розуміє, що в сучасних умовах тотальної боротьби і конкуренції особливо актуальним є створення персонального бренду і варто стати власником цього найціннішого нематеріального активу. Та слід пам’ятати, що створення особистого бренду – це перманентний процес самоаналізу, пізнання своєї суті, в ході яких людина повинна виявити свої домінуючі якості і навички, визначити унікальні таланти і презентувати себе світу з урахуванням власної унікальності…

   … Говорили про щастя… Гармонію… Гармонійну особистість... Цілісну особистість ... Homo Harmonicus ... Про особистий досвід освоєння дійсності, який дозволив вивести власне формулювання: цілісна людина – людина, яка зрозуміла свою творчу роль на Землі й у Всесвіті. А тому, ця людина – творець. А ще, про два паралельні світи, кожен з яких має місце бути: світ щастя та світ задоволення. Світ щастя по ієрархії вище і величніше. Щастя – величина константна, яка не потребує зовнішньої стимуляції. Omnia mea mecum porto ... Так, все, що людині необхідно для щастя, вона завжди носить з собою... Як часто мчить землянин на турбо крилах за задоволеннями на таких шалених швидкостях, пролітаючи біля такого маленького, позбавленого «вселенського PR», щастя… Відверто і правдиво про ЖИТТЯ… Про те як геополітики: мезантропи і філантропи, одягаючи маски один одного, майстерно використовують свій камуфляж, бодай маніпулювати людством, каліграфічно виводячи сторінки історії ілюзій, культивують наївну віру у добрі наміри світових хижаків, філігранно інспірують думку про те, що саме вони – генератори «раю» на землі для кожного з нас. Використовуючи свій творчий хист у вербальній еквілібристиці, прописують, немов провізори, рецепти «чудового» життя, і навіть не збираються залишати Homo Sapiens(у) місця для власного сценарію. Вони, і тільки вони, найкращі футурологи, і мають право на генерування продуктів екстраполяції. І тільки ці продукти найкорисніші для споживання.…

   … Поживемо – побачимо як їх рефлексії і «старання» вплинуть на хід історії та позначаться в онтологічно-екзистенціальній системі координат. А поки що раджу їм, майбутнім культурологам, організаторам дозвіллєвої діяльності та рекреації у сфері культури й дозвілля, скористатися шансом, який дається кожному з нас: писати власну історію життя.

   Стати сценаристом и режисером свого життя без менторських імперативів та чужих сентенцій може кожен. Вивести «алгоритм буття» і знайти «рецепт гармонії» у цьому світі, щоб заздрити самому собі – задача нелегка, проте, можливо, саме її вирішення і є рецептом того чудового життя... 

   … Континуум питань і пошуків відповідей, констеляція подій і прегнантність палітри емоцій – вони до кінця віку супроводжуватимуть Homo Sapiens(a), не залишаючи місця спокою. Хоча, знайти баланс і душевну рівновагу можна, варто тільки піддатися мета трансформації і стати Homo Cogitus…

   Після цих слів в очах красивої дівчини я прочитала: «І що, всі проблеми вирішаться?»… Ні, але людині мислячій, напевно, все-таки, легше зберегти себе і не бути поглинутою екзистенційним вакуумом…

   «Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!», – згадався Григорій Сковорода…Vita est speciosa?... Кожен вирішує сам...

   P.S. …Я вкотре дякувала долі за те, що сьогодні маю можливість працювати зі студентами найкращих вишів країни, використовуючи інтерактивні методи навчання, які, на мою думку, є прогресивними засобами в опануванні сучасних технологій, підвищенні ефективності навчання і якості знань, формуванні життєвої і професійної компетентності.

   Мій пієтет і слова вдячності викладачам, які організували зустріч. Окрема шана – Людмилі Просандєєвій, доктору психологічних наук, помічнику ректора Київського національного університету культури і мистецтв, професору кафедри культурно-дозвіллєвої діяльності КНУКіМ, за запрошення та кредит довіри. Впевнена, що об’єднавши зусилля, професійні та творчі потенціали, ми створимо нову парадигму освіти в Україні і вже найближчим часом ситуативна методика стане домінуючою, а поєднання накопиченого міжнародного досвіду з національною методичною специфікою буде швидким та дієвим. На власному досвіді я переконалась, що даний метод стимулює індивідуальну активність студентів і, що важливо, формує позитивну мотивацію до навчання…

   Є люди в цьому світі, які зуміли синтезувати у собі краще від Homo Sapiens, Homo Cogitus, Homo Libero. Є люди, чий Modus agendi і Modus vivendi захоплюють. Є люди, які на рівні свідомості і підсвідомості сповідують фундаментальні принципи буття і мислення. Є люди, глибина душі яких зачаровує… Із однією з таких особистостей мене звела доля – Людмила Просандєєва. Гідно і красиво нести образ Творця в своєму "Я", даруючи цьому світу світло, добро і любов, – найвище мистецтво…

   P.P.S. … Я проходжу коридорами факультету культурології КНУКіМ і ловлю себе на думці, що велика освітянська імперія під неймінгом «Київський національний університет культури і мистецтв» закладалася саме тут. 

   Кафедра культурно-дозвіллєвої діяльності – провідний навчально-науковий підрозділ країни у сфері культури. Із якою гордістю тут повідомляють, що знаковою постаттю серед усіх завідувачів кафедри є її випускник, доктор педагогічних наук, професор Михайло Поплавський, який перфектно як талановитий менеджер підніс роботу кафедри менеджменту культурно-дозвіллєвої діяльності на якісно новий рівень.

   Сьогодні всі ті, хто продовжує працювати, згадують про весь масив роботи Михайла Поплавського, який сприяв популяризації кафедри менеджменту культурно-дозвіллєвої діяльності не лише в Україні, але й за її межами.

   А я сьогодні вкотре констатую: поки одні в «Ре мінорі» виконують «бла-бла-бла», інші в «До мажорі» живуть, прагнуть, досягають. І нехай злі язики на свій лад критикують «поющего ректора», а він збирає під своїм брендовим знаменом найкращих, тих, які усвідомлюють, що культурна життєздатність нації – аксіологічна домінанта на карті буття.

   Так, я навіть не помічаю, що переходжу на мову суперлативів, коли йдеться про Михайла Поплавського та його «детище».

   Знайомство з alma mater, науково-творчий потенціал і матеріально-технічна база якого заслуговують найвищих оцінок. Університет дає змогу забезпечувати високий рівень підготовки фахівців у галузях культури, мистецтва, туризму, соціально-культурної сфери.

   І сьогодні я знову мала честь спілкуватися з тими, для кого культура, духовність, моральність – три кити онтологічно-екзистенційної системи координат особистості. Сьогодні я знову спостерігала за тими, хто мріє про конкурентоспроможність української культури, її здатність тонізувати інтелектуальне та духовне життя суспільства, адаптувати для нього культурну реальність світу. Кожен у Київському національному університеті культури і мистецтв працює в режимі мобілізуючої та глибокої національної і культурної самокритики, розуміючи, що культура − це основа державності і духовна обороноздатність нації, а тому так само потребує пильної уваги та інвестицій…