Окремі аспекти реалізації права на працю

в даній статті з’ясовується спосіб реалізації права на працю трудівниками, які працюють у фізичної особи.

      Численні працівники, скористовуючись гарантованим їм правом на працю, в той же час зобов’язуються укласти трудовий договір зі своїм працедавцем. Виникає природне запитання - чи поширюється така вимога на трудівників, які в свою чергу працюють у фізичної особи?

    Правове регулювання вищенаведеного питання відбувається за допомогою різноманітних нормативно-правових актів. Зокрема юридична регламентація можливих способів ефективної і вчасної реалізації найманими працівниками окремих можливостей, однією з яких в свою чергу визнано права на працю,  здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) звичайними законами  (Кодекс  законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України).

    Наймані працівники є одними з визначних учасників трудових відносин, що в посідають провідні місця в багатогранній системі юридичних стосунків. Дане судження пояснюється тим, що сумлінна праця згаданих осіб приносить істотну користь незалежній Україні, що трансформується в правову державу, та її волелюбному народу, що еволюціонує в законослухняну спільноту.  

    Чинне законодавство гарантує найманим працівникам різні можливості, окремим з яких в свою чергу притаманний соціально-економічний характер. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпП України вищезгадані особи володіють правом на працю.

    Наймані працівники звершують вказану можливість певними способами, що названі чинним законодавством. Зокрема згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України дані особи реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації чи з фізичною особою.

    В даному випадку найманим працівникам гарантовано відповідний статус. Тобто, вказані суб’єкти правових відносин трудяться у фізичної особи.

    Таким чином, враховуючи вищевказані доводи, на зазначених працівників поширюються вимоги, що в свою чергу передбачені ч. 2 ст. 2 КЗпП України. Зокрема кожен з трудівників, здійснюючи у фізичної особи право на працю,  водночас зобов’язаний укласти з нею трудовий договір.