Неповний робочий час для одного з батьків-вихователів

В даній статті з’ясовується правомірність обов’язкового встановлення неповного робочого часу для одного з батьків-вихователів на його прохання.

      На працедавця покладено різні за своєю суттю обов’язки, яким властивий майновий чи немайновий характер. Чи повинна зазначена особа встановити неповний робочий час одному з батьків-вихователів? 

    Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних нормативно-правових актів. Зокрема юридична регламентація трудових правовідносин, функціонуючих стосовно неповного робочого часу, який в свою чергу прагне отримати фізична особа, яка є батько-вихователем, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) звичайними законами  (Кодекс  законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).  

    Трудові правовідносини є дуже складними явищами довколишнього світу. Вони посідають почесні місця в злагодженій системі суспільних стосунків, які в свою чергу функціонують в багатогранній сфері трудового права. 

    Працедавець є одним з найголовніших суб’єктів трудових правовідносин. Дана теза пояснюється тим, що така особа, спираючись на трудовий договір, надає безпечну та здорову роботу різним трудівникам, які хочуть працювати заради істотного покращення економічного розвитку демократичної України та значимого зростання матеріального добробуту її чесного народу.  

    Працедавцеві окремими законами гарантовано різні за своєю суттю права. Зокрема згідно з юридичною нормою, закріпленою ч. 1 ст. 56 КЗпП України, за угодою між цією особою і найманим працівником може встановлюватися неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.     

    Але не треба забувати про те, що цьому правилу властиві істотні винятки, вичерпний перелік яких в свою чергу передбачений чинним законодавством.  Зокрема у випадках, що отримали своє закріплення в чинному законодавстві, для окремих найманих працівників працедавець незалежно від свого бажання  зобов’язаний встановити неповний робочий час. Що це означає? 

    Ефективна діяльність вітчизняних органів державної влади спрямовується на якісне утвердження різних за своїм змістом загальнолюдських цінностей. Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я, материнство, батьківство та дитинство перебувають під особливою охороною держави.  

    Чіткий та недвозначний зміст даної юридичної норми в частині з’ясування  суб’єктного складу найманих працівників, для кожного з яких за їх просьбою в обов’язковому порядку працедавцем застосовується неповний робочий час, конкретизують інші нормативно-правові акти. Такому судженню притаманне своє обгрунтовуюче пояснення.  

       На прохання, яке висловлене в письмовій формі окремими працівниками, працедавець зобов’язаний встановити для них робочий час, що є неповним. Зокрема одним зі вказаних працівників визнано одного з батьків-вихователів, що підтверджується ч. 1 ст. 56 і ч. 1 ст. 186¹ КЗпП України. 

   Таким чином, чинне законодавство покладає на працедавця різні обов’язки, що відповідають не лише юридичним правилам, а й моральним імперативам. Зокрема вищенаведена особа зобов’язана встановити неповний робочий час  для окремих працівників, під одним з яких в свою чергу потрібно розуміти одного з батьків-вихователів.