Заключна стаття В. М. Мельника з циклу "чесько-німецькі етнополітичні відносини в середині ХХ століття".Розглядається політичне життя, організаційна структура депортованих німців у сучасній Німеччині.
Незважаючи на вступ в Європейський союз, декларативне перейняття всього спектру так званих «європейських цінностей», чеський уряд і досі відмовляється визнати німців автохтонним, корінним етносом Чехії. Слід зазначити, що згідно з чеською етностатистичною термінологією, словаки, наприклад, не відносяться до чужинців. Такий стан справ не влаштовує чисельні і впливові громадсько-політичні організації судетських німців у Німеччині та Австрії.
Так, ще 5 серпня 1950 року, в Штутгарті, відбулась величезна маніфестація понад 150 тисяч депортованих німців, переважно представників Сілезії і Судетської області. Їхнє зібрання ухвалило «Хартію вигнаних із Батьківщини німців» (Дрожжин С., Реваншистский «Союз изгнанных» укрепляет свои позиции в ФРГ, http://newsland.com/news/detail/id/557127/, 12.09.2010). У цьому документі зазначалось: «Ми втратили нашу Батьківщину. Позбавлені Батьківщини – чужинці у цьому світі. Бог дав кожній людині вітчизну. Відірвати людину від неї – означає вбити її духовно. Ми вистраждали і пережили цю долю. Тому ми вважаємо себе зобов’язаними вимагати, щоб право на Батьківщину, як одне з наданих Богом основних прав людини, було визнане і здійснене. Поки ж це право на нас не розповсюджується, ми не хочемо залишатися осторонь, ми повинні творити і співпрацювати у новій формі нашого взаєморозуміння та братського співіснування з усіма частинами єдиного народу». В Хартії також підкреслювалось: «Народи світу повинні відчути всю відповідальність за долю вигнанних з Батьківщини як найбільш постраждалих від подій нашого часу. Народи мають чинити так, як це диктується їхнім християнським обов’язком і совістю. Народи зобов’язані визнати, що доля депортованих із Батьківщини німців як і всіх біженців, представляє собою світову проблему, вирішення котрої потребує великої моральної відповідальності, максимального напруження сил. Ми закликаємо народи і всіх людей доброї волі прийняти участь в цій справі, щоб із вини, нещастя, страждань, бідності був знайдений вихід у краще майбутнє для всіх нас» (Хартия изгнанных с родины немцев, Штуттгарт, 5-го августа 1950 года, http://www.bund-der-vertriebenen.de/charta-der-heimatvertriebenen/charta-in-russisch.html).
Там же, в Штутгарті, було закладено фундамент для створення у 1957 році однієї з найбільш впливових лобістських політичних структур сучасної Німеччини – Союзу вигнаних німців.
В 1953 році, парламент ФРН ухвалив «Закон у справах переміщених осіб та біженців», який ідейно орієнтувався на Хартію вигнаних. Закон був покликаний максимально мінімізувати ризики в контексті соціальної інтеграції депортованих осіб із Східної Німеччини та послабити процес входження в «єдину німецьку спільноту» нових вигнанців із Східної Європи. Дія цього закону в частині соціально-політичної інтеграції депортованих німців продовжувалась аж до 31 грудня 1992 року. Однак, його формальне існування, направлене на державну підтримку депортованих німців продовжується і досі. Так, останні зміни в основні положення, були внесені Бундестагом 7 травня 2013 року.
Згідно з федеральним законодавством, Союз вигнаних німців фінансується за рахунок державного бюджету. Починаючи від 1957 року, представники депортованої общини (яка, станом на 1955 рік складала близько 14 мільйонів осіб в Німеччині та Австрії) регулярно проводять свої форуми, з’їзди, конференції. Союз вигнаних німців протягом 50-70-х років набув особливої політичної ваги в контексті своєї взаємодії із блоком ХДС-ХСС. Не буде перебільшенням зазначити, що основну перевагу християнським демократам у ФРН давала саме підтримка депортованих зі сходу громадян.
Федеральний закон 1953 року спростив також формат земельних взаємовідносин між адміністративним апаратом і депортованими. Так, указом Баварського державного уряду від 5 листопада 1962 року, судетських німців було офіційно визнано приналежними до «корінного баварського населення» та названо «новими баварцями». Окрім того, судетські німці отримували ряд пільг на території Баварії і конституційну можливість створювати свої власні соціально-політичні організації. Наслідком такого рішення стала багатолітня тісна спрівпраця між державним урядом Баварії і судетсько-німецькими організаціями. Останні протягом 50-60-х років були об’єднані під егідою єдиного, контрольованого баварським урядом «Судетсько-німецького земляцтва». Правління земляцтва, перебуваючи у Мюнхені, не лише приймало активну участь в проурядовій пропаганді, всебічній підтримці усіх рішень мюнхенського земельного кабінету міністрів. Воно змогло зв’язати у єдину міцну організаційну структуру всі судетсько-німецькі організації Баварії і Австрії, тим самим, розповсюджуючи вплив офіційного Мюнхена на Австрію. Це дуже цікавий феномен сучасної центральноєвропейської регіональної етнополітики. Фактично, через посередництво «Судетсько-німецького земляцтва» відбувається поступове зближення між двому південнонімецькими утвореннями: Баварією та Австрією. На наш погляд, не останню роль в цьому грає і масштабна фінансова підтримка федерального уряду, котра офіційно направляється на адресу «Земляцтва».
Соціально-політичною базою для Судетсько-німецького земляцтва, починаючи від 1960-х років і донині, продовжують виступати чотири найбільші «общинні» організації: «Община Землепашца», «Товариство Зелігера», «Вітіко-бунда» і Євангельске протестантське товариство судетських німців імені Йоханнеса Матезіуса. Крім того, за фінансової підтримки федерального уряду, Судетсько-німецьке земляцтво розповсюдило свою діяльність протягом 1995-2005 років і на Угорщину. Саме там, було відкрите «Наукове зібрання судетських німців», до роботи якого щорічно залучаються нащадки судетських німців з Австрії, Баварії, Польщі, Угорщини, Чехії, Великобританії.
Отже, в сучасній Центрально-Східній Європі створено прецедент майже 60-річного існування та активної діяльності двох міцних соціально-політичних організацій депортованих німців: Союзу вигнаних німців і Судетсько-німецького земляцтва. При цьому, другій вдалось створити власні, підконтрольні союзи та об’єднання в Австрії і Угорщині. Австрійські та угорські судетсько-німецькі організації у своїй діяльності проявляють набагато більше радикалізму. Цікавим, на наш погляд, є угорський приклад. Судетські і карпатські німці протягом 1945-1950 років переселялись виключно в сучасну Німеччину чи Австрію. На території Угорщини також проводились відповідні заходи, однак, вони були набагато м’якшими, що дозволило зберегти невелику мадяризовану німецьку етнографічну групу (близько 200 тисяч чоловік). Опираючись на збережену цією групою національно-культурну ідентичність, «Судетсько-німецьке земляцтво» змогло поширити свою діяльність на Угорщину. Після 2000 року, баварський уряд продовжив фінансову та матеріальну підтримку не лише депортованих судетських німців, але також і карпатських, угорських німецьких етнографічних груп. Велику роль відіграв значний вплив Мюнхена на австрійський культурний простір.
Із «демократизацією» Чехословаччини в 1989-1990 роках, виведенням радянських військ з її території у 1991 році, «Судетсько-німецьке земляцтво» відновило свою активну інформаційну, культурно-пропагандистську роботу по необхідності актуалізації Віднем і Берліном територіальних претензій на колишню Судетську область. Програмою мінімум для судетсько-німецьких організацій стали вимоги до офіційної Праги виплатити всім депортованим німцям та їхнім прямим нащадками фінансову компенсацію у розмірі втраченого переселенцями майна. Відповідні заяви та звернення судетських німців розпочались вже у 1991 році. Розпад Чехословаччини 1 січня 1993 року став прецедентом для початку серйозної наукової, інформаційної дискусії навколо судетської проблеми як в Баварії, так і в Австрії. Її ослаблення відбулось лише в 1999 році, коли Чехія вступила в НАТО. Чесько-німецькі взаємовідносини від 1999 року «вимушені» залишатися неконфліктними. Однак, інша ситуація відносно Австрії, як країни нейтральної. Свою жорстку позицію, з наявністю територіальних претензій, зберегла також і Баварія. Офіційний Берлін продовжив використання Мюнхена і Відня в якості регіональних інструментів впливу на Чехію. Своє серйозне слово федеральний уряд Німеччини висловив лише напередодні вступу Чехії у Європейський союз (2003-2004 роки), нагадавши останній про необхідність виплати компенсацій депортованим німцям.
На цей же період, припала найбільша протягом останніх 65 років, офіційна підтримка федеральним урядом «Союзу вигнаних німців» і «Судетсько-німецького земляцтва». «Союз вигнаних» у 1998-2014 роках очолювала Еріка Штайнбах, діяльність якої була зосереджена, головним чином, навколо «відновлення німецького обличчя» Сілезії, Померанії, Судетської області.
Сьогодні, судетсько-німецькі союзи відіграють значну роль в соціально-політичному та політико-економічному житті Німеччини. Їхня роль ще потребуватиме більш детальної та академічної оцінки з боку європейських вчених-геополітиків. Так чи інакше, але Німеччина слугує для нас справжнім взірцем найбільш вдалої у Європі адміністративної організації життя своїх примусово переселених співгромадян із так званих східних регіонів. Німці не забули та не забувають і надалі своєї історії, відображають власне бачення східно-європейської геополітики у конституційно-правовому й адміністративно-правовому контекстах.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.