Чернівці - місто над річкою.

У світі маленькі річки у великих містах ховають в штучні підземні русла. І лише в західноукраїнському місті Чернівці підземна річка Гуль тече під будинками і вулицями міста своїм природнім руслом.

Про унікальне не лише для України, але й для світу природне явище і про його роль у водопостачання гірського міста  розповів доктор історичних наук, професор кафедри водогону і водовідведення Чернівецького Національного Університету імені Юрія Федьковича  Георгій Вовтушанський.

«Загальновідомим є той факт, що під містом Чернівці протікає велика і повноводна річка. Звичайно, не така як Ніл в Африці, але порівняна з Дністром (усміхається.- автор).  Науковому світу ця річка відома під  назвою Гуль.

До початку будівництва при совєтах водогону «Дністер-Чернівці» місто повністю забезпечувало себе водою із водозаборів, що розташовувались в центральній частині міста і брали воду саме з цієї річки. Наприклад, «Турецька криниця», яка була нещодавно відновлена, забезпечувала чистою питною водою з часів Османської імперії, може і сьогодні напувати живою прохолодою містян.  Річка, несе свої бурхливі води протікає під містом і в деяких підвалах міста в центральній частині навіть можна почути, як вода шумить. Найближче до поверхні вона підходить в районі перехрестя вулиці Доброго та Ольги Кобилянської. У відновлених підвалах «Панської Гуральні» тихим вечором  добре чути потужний гуркіт води.

За часів Австро-Угорщини у 1888 році в місті розпочалось будівництво міського водогону і каналізації. Перші свердловини забурили в Ленківцях і Рогізні. Аналіз якості води проводили спеціалісти з Франції, Німеччини та з Чехії. Проби підтвердили високу якість води. Бургомістр А. Кохановський і депутат австрійського парламенту від Буковини, адвокат Й. Ротт добилися у Відні під гарантію крайового сейму кредиту на 1,5 млн. фл. в Австрійському кредитно-земельному банку під 7% річних.

За угодою фірма «Румпель і Ніклас» мала побудувати в Рогізні котельню і машинне відділення для водогону, прокласти 6 км магістрального водогону до водонапірної башти на Альтгассе (нині вул. Л. Українки) і 2 км водопровідної мережі в місті, облаштувати через кожні 90-100 м колодязі для гідрантів і 29 водопровідних колонок на вулицях міста. Роботи почали у серпні 1894 рок. Магістрат домовився з віденською фірмою «Румпель і Ніклас», що вона за 337 тис. фл. прокладе водогін, а друга віденська фірма «Піттл Браузветтер» за 303 тис. фл. прокладе каналізацію.

. Водопровідні труби загальною довжиною 10 км було доставлено з Вітковіц. У самих будинках прокладали труби свинцеві або всередині покриті оловом. Роботи виконували доставлені з австрійських володінь у Північній Італії італійські робітники.

Перший водогін в будинках проклали в будинку на вул.Панській,5, де зараз ресторан «Панська гуральня» і лише після того як для населення у школах провелася велика роз’яснювальна робота про те, як користуватися водопровідною мережею та каналізацією водогін почали вбудовувати в інші будинки і новобудови.

Плата за воду з 27 листопада 1898 року була встановлена на рівні 4% від рівня квартплати, а за каналізацію – 4,5 крейцера за 1 кв. м площі. Не платили за воду державні установи і громадські туалети.