Частина 2: Ідеологічні передумови Судетської кризи - Військово-технічний паритет Чехословаччини та Німеччини - Чому Чехословаччина не оборонялась? - Окупація та нова державність - Чеський фашизм.
Продовження статті "Німецьке населення на території Чехословаччини як фактор етнополітичної напруги" (опублікована 4 червня).
На нашу думку, варто особливо підкреслити, що розглядати Чехословаччину кінця 30-х років ХХ століття в якості виключно жертви німецької зовнішньополітичної та військової експансії – зовсім неправильно. Чехословаччина, перш за все, стала жертвою власного внутрішньополітичного проекту створення єдиної республіканської ідентичності, котра, на думку першого президента ЧСР, Т. Масарика мала б повністю замінити існуючі ідентичності національні, а в подальшому реінтегрувати розрізнені етнічні групи в єдину чеську народність.
Чехословаччина протягом 1938-1939 років показала повну неспроможність зберегти власну державність через використання механізмів політичної мобілізації народу. Стрімке наростання чехізації в 1930-х роках було прямо пропорціональне зростанню рейтингів відцентрових політичних сил у Словаччині, Карпатській Україні та Судетській області.
Прага постійно декларувала федералістичний характер Чехословацької державності, який вона повністю запозичила із системи організації державного устрою Австро-Угорської імперії зразка 1867-1918 років. Однак, відношення чеських урядовців та й середньостатистичних чехів до словаків і українців, по суті, як до людей третього сорту (другим вважалися німці) стало твердим підгрунтям для березневої трагедії 1939 року, коли жоден словак чи українець навіть не подумав вийти на захист республіки. Отже, окупація Богемії, Сілезії і Моравії німецькими військами 15 березня 1939 року, проголошення незалежності Словацької республіки та Карпатської України, угорська агресія проти них – це вже комплекс наслідків внутрішньополітичного самогубства Праги.
Вважаємо за потрібне підкреслити, що етнонім «судетські німці», як і назва «Судетський регіон» ніколи не мали серйозної історичної основи. Їхнє перетворення в етнокультурний ідеологічний концепт відбулося лише наприкінці 20-х – на початку 30-х років ХХ століття, в процесі становлення в Німеччині націонал-соціалістичної влади. Вперше термін «судетські німці» вжив письменник Франц Йессер у 1902 році. Однак, психологічна політизація цього літературного «етноніма» відбулась лише з подачі створеної 1 жовтня 1933 року політичної партії богемських і моравськосилезьких німців – «Німецького патріотичного фронту» (Бобраков-Тимошкин А., Проект «Чехословакия»: конфликт идеологий в Первой Чехословацкой республике (1918-1938), М., 2008, с. 199). Заохочений перемогою націонал-соціалізму в Німеччині, Німецький патріотичний фронт під керівництвом Конрада Генлейна (1898-1945) вперше зумів об’єднати всі німецькі націоналістичні організації на території сучасної Чехії і оформив остаточну політичну вимогу – широку територіальну автономію для німецькомовних і німецько-культурних територій Богемії, Моравії, Силезії.
У 1935 році, в ході політичного діалогу між К. Генлейном і Т. Масариком, Німецький патріотичний фронт змінив назву на СНП (Судетська німецька партія) і отримав загальнодержавну легітимацію через юридичний допуск на парламентські вибори. Цьому особливо сприяла політика президента Масарика, який, незважаючи на реалізацію «чехословацького» проекту, продовжував вбачати коріння цього проекту саме в австрійському історико-культурному минулому чехів (Кретинин С. В., Судетские немцы: народ без родины (1918-1945 гг.), Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2000, 320 с.). Однак, результат першої радикальної партії німців на травневих виборах 1935 року вразив офіційну Прагу. Судетська німецька партія здобула 68% голосів усіх богемських і моравськосилезьких німців (за неї проголосували 1 249 530 чоловік), в результаті чого остаточно закріпила за собою право репрезентації усіх німців Чехословаччини. В результаті цієї перемоги, території північної, західної та південної Чехії, охоплені гірським масивом під назвою «Судети», отримали нову культурно-політичну назву – «Судетська область». Слід також зазначити, що Судетська німецька партія зайняла в чехословацькому парламенті 44 місця з 300 можливих, а також була репрезентована 23 сенаторами у верхній палаті, ставши другою за рівнем впливовості політичною силою в країні (Alena Mipikova, Dieter Segert, Republik unter Druck, www.bpb.de/izpb/9638/republik-unter-druck, s. 2).
Закінчився діалог між німецьким політичним середовищем і чеським політичним центром досить погано: в березні 1938 року, зважаючи на внутрішню політичну кризу в Чехословаччині СНП оголосила Карлсбадську програму з вимогами найширшої автономії та ідеями подальшої суверенізації Судетської області, що нарешті призвело до початку збройного античеського повстання 13 вересня 1938 року. В результаті, Англія, Франція та Італія змусили Чехословаччину Мюнхенською угодою 29-30 вересня 1938 року передати Судетську область Німеччині (Лопухов Б. Р., Германский и итальянский фашизм на пути к войне, сб.: Европа между миром и войной 1918-1939, М.: Наука, 1992, с. 20-56).
При цьому, варто наголосити на тому, що чехословацькі війська були цілком здатні відбити німецьку агресію як в 1938, так і в 1939 році. Проблемою стало те, що більшість словаків, німців, українців, котрі служили у чехословацькій армії, не вважали події 1938-1939 років агресією. Таке ж відношення зберігалося і серед вищого командного складу чеської національності. Більшість чехів середнього віку і вище, зважаючи на їхнє австрійське військове минуле, відносились до Німеччини та особливо до німецької культури з певним пієтетом. В силу цілого комплексу психологічних та історико-культурних причин, а не військових (!) чехословацька армія в березні 1939 року не чинила німецьким частинам жодного опору.
На підтвердження нашої тези, наведемо дані військового співвідношення збройних сил Чехословаччини і німецького вермахту станом на серпень-вересень 1938 року. Так, людський ресурс вермахту нараховував 2 200 000 чоловік, з яких негайно проти ЧСР у вересні 1938 року Берлін міг направити 1 825 000 бійців. Загальна кількість живої сили у чехословацькій армії – 2 мільйони чоловік, з яких проти Німеччини могло бути протягом доби розвернуто 1 645 000. Таким чином, німецька армія проти ЧСР могла виставити 39 дивізій із наявних 47, тоді як чехословацький Генеральний штаб міг оперувати 37 дивізіями із 39. В свою чергу, весь танковий ресурс Німеччини в той час офіційно нараховував 720 одиниць, тоді як чехословацька армія лише на кордоні з Німеччиною концентрувала 400 танків із наявних 469. Співвідношення у військовій авіації також було порівняно однаковим. Для наступу на Чехословаччину, німецьке командування могло використати 2400 літаків з 2500 існуючих, тоді як на території Богемського і Моравськосилезького краю знаходилось 1500 одиниць чеської авіації із 1582 наявних у ЧСР літаків (Страны Центральной и Юго-Восточной Европы во второй мировой войне: Военно-исторический справочник, М.: Воениздат, 1972, с. 218).
Таким чином, німецька та чехословацька військова машини навіть наприкінці 1938 року мали певний паритет у живій силі та у сучасній військовій техніці. Однак, все було вирішено в іншому руслі, в руслі військового та національного духу. На нашу думку, чехи програли передусім духовну боротьбу. Відсутність цього національного стержня під назвою «духовний опір» була сповна продемонстрована у період співжиття німців і чехів в рамках такого квазідержавного утворення як «Протекторат Богемії і Моравії».
Взаємовідносини між чехами та німцями протягом 1939-1944 років на території «Протекторату» були доволі нейтральними, у багатьох випадках дружелюбними. Німці не чіпали чеські церковні та культурно-освітні організації. Німецька адміністрація в 1939-1940 роках проводила постійні пропагандистські акції «єднання німців і чехів». Багато в чому, такій політиці сприяло призначення 21 березня 1939 року першим рейхспротектором Богемії і Моравії барона Константина фон Нейрата (протягом 1932-1938 рр. Нейрат був міністром закордонних справ Німеччини).
Німцями було зроблено досить серйозний крок: формальне збереження чеської державності в період 1939-1945 років. Ця державність відрізнялась від чехословацької тим, що була саме чеською. Німці продовжували становити серйозний відсоток населення протекторату (від 15 до 25%), але органи богемсько-моравського самоуправління, місцеві виконавчі органи та уряд були укомплектовані переважно представниками чеської інтелігенції (Brandes D., Cesi pod nemeckym protektoratem: okupacni politika, kolaborace a odboj 1939-1945, Praha: Prostor, 2000, 657 s.).
Так, посаду «державного президента» протекторату, з дозволу А. Гітлера, зберіг за собою президент постмюнхенської Чехословаччини (від 1938 року), юрист Еміль Гаха (1872-1945). Вже 16 березня 1939 року була введена посада «голови уряду» протекторату, котру протягом місяця займав останній прем’єр-міністр ЧСР Рудольф Беран (1887-1954), а в квітні передав керівництво урядом генералу Алоїзу Еліашу (1890-1942) (Gebhart J., Kuklik J., Velke dejiny zemi Koruny ceske (XV – 1939-1945), Praha: Litomysl, 2006, str. 178).
Першою серйозною акцією німецької військової адміністрації у Празі стала безкоштовна роздача продуктів усім безробітним. Після цього, фон Нейрат розпочав широкомасштабну «трудову політику», метою якої було ліквідувати кризовий рівень безробіття, який захлиснув Чехословаччину після економічного обвалу наприкінці 1938 року (кількість безробітних в лютому 1939 року досягнула 100 тисяч осіб лише на території Чехії) (Чеканова А., Протекторат Богемии и Моравии – как все начиналось, http://www.radio.cz/ru/rubrika/progulki/protektorat-bogemii-i-moravii-kak-vse-nachinalos,20.03.2014). Цей економічний обвал був пов’язаний саме з передачею Рейху Судетської області. В останній було сконцентровано близько 40% всієї промисловості країни.
Ліквідація німцями безробіття у Богемії та Моравії відбувалась двома шляхами: перший – реіндустріалізація всієї території колишніх чеських провінцій, розгортання на базі чеського військово-промислового комплексу найбільш потужних танкових заводів, різнорідних збройних виробництв. Другий шлях – вивезення чеських безробітних і великої кількості добровольців на роботу в Німеччину. До кінця 1941 року на роботу в Німеччину поїхало 200 тисяч чехів із Протекторату Богемії і Моравії. Використання чеської промисловості та робочої сили на потреби Рейху добре досліджено німецьким істориком Д. Брандесом. Він відзначає підняття чеської промисловості до 1941 року та її стрімке падіння до 1944 (Brandes D., Die Tscheechen unter deutschem Protektorat, Munchen, 1969, s. 42). Падіння обсягів промислового виробництва та можливостей чеського військово-промислового комплексу протягом 1942-1943 років, на його думку, було наслідком ліквідації рейхспротектором довоєнного трудового законодавства, переїздом більшої частини кваліфікованих робітників-чехів до Німеччини (в 1943 році таких було вже 350 тисяч) і тотальним вивезенням промислових і продовольчих товарів з Богемії-Моравії у Німеччину. Наслідком стало зростання цін і еквівалентне зростання соціального незадоволення у протектораті.
Останнє було оперативно використане англо-американською розвідкою для розгортання підпільної, але результативної антинімецької підривної роботи. Результати були вбивчі як для німців, так і для самих чехів. Ліквідація першого заступника рейхспротектора (смерть Р. Гейдріха 4 червня 1942 року після нападу 27 травня та призначення на його посаду оберстгрупенфюрера СС Курта Далюге), розстріл німцями прем’єр-міністра Богемії-Моравії А. Еліаша (19 червня 1942 р.), масові античеські репресії і введення в дію протекторськими органами СС чеської частини плану «Ост» призвели до стрімкого і неконтрольованого наростання міжнаціональної ворожнечі на території Чехії. На наш погляд, про активізацію союзниками чеського руху опору слід говорити саме в другій половині 1942 року, коли німці заборонили на території Богемії і Моравії будь-яку невійськову промисловість і розпочали процес відчуження чехів від державної влади. Однак, слід зазначити, що розпорядження фюрера про заборону набирати чехів на державну службу в протектораті з’явилось лише в жовтні 1943 року.
Разом із тим, рух опору до 1945 року не набував серйозного поширення поза окремими колами чеської інтелігенції, студентства і відстороненої від керівництва протекторатом політичної еліти. Важливий, на наш погляд, факт: одразу після спроби ліквідації Р. Гейдріха, 2 червня у Празі зібралась 65-тисячна маніфестація чесько-німецької солідарності (Дроздов С., Ликвидация Гейдриха, http://www.proza.ru/2012/01/26/379). Безумовно, що ця маніфестація була організована саме німецькою протекторською адміністрацією. Однак, сам обсяг людей, настрої, які охопили Староміську площу Праги 2 червня 1942 року, свідчили про те, що чехи відверто не бажали розгортання насилля в країні.
Ще на початку 1942 року (19 січня), після арешту свого попередника, обвинуваченого у співробітництві з англо-американськими спецслужбами, уряд протекторату очолив відомий празький юрист Ярослав Крейчі. Сформований ним уряд пропрацював до 19 січня 1945 року і зробив досить багато для того, щоб уникнути розгортання в країні антинімецького руху опору (Janeckova Eva, Proces s protektoratni vladou, Praha: Libri, 2012, 256 s.). Навіть навпаки: 29 травня 1942 року у Празі Крейчі відкрив Кураторство по вихованню молоді в Богемії та Моравії. Цей орган займався ідеологічним, освітнім і парамілітарним вихованням дітей у віці від 10 до 18 років. Загалом же, станом на 1943 рік, майже 25% дорослого населення протекторату входило в склад наступних, дозволених міністерством юстиції політичних організацій: «Арійський робітничий фронт», «Головний провід фашистів Протекторату», «Антиєврейська ліга», «Чеський союз борців», «Партія зеленої свастики», «Національна арійська культурна єдність», «Національний комітет дії», «Виконавчий комітет фашистських ветеранів», «Корпус захисту», «Націонал-соціалістичний рух трудящих», «Союз арійської міліції Чехії», «Чеський арійський рух» (Pasak T., Kvacek R., Nakonecny M., Cesky fasismus 1922-1945 a kolaborace 1939-1945, Praha, 1999, 488 s.). Величезну роботу з націонал-соціалістичної пропаганди на діючих у протектораті заводах і фабриках військово-промислового комплексу проводив «Національний центральний робітничий профсоюз Богемії і Моравії».
Під егідою міністерства освіти та народної просвіти протягом 1943-1944 років особливо активізувала свою діяльність загальночеська організація «Робітнича школа», котра займалась налагодженням вечірньої середньої та заочної вищої освіти серед робітників. Аналогічну роботу серед селян здійснювала урядова «Асоціація сільського та лісового господарства», членами котрої станом на 1 грудня 1942 року були 300 тисяч чоловік! Асоціація займалась науковою, освітньою, ідеологічною роботою, орієнтувалась переважно на середніх землевласників, але забезпечувала також усіх працівників сільського господарства всім необхідним для їхньої роботи.
Не менше 15% дорослого населення окупованої Чехії входило також у ряд дозволених німцями політичних організацій: «Народне братство» (створене 6 квітня 1939 року на основі «Фашистської національної спільноти), «Чеський націонал-соціалістичний табір», блок «Арійська гвардія – Чеські фашисти» (Gregorovic M., Kapitoly o ceskem fascismu. Fascismus jako meritko politicke dezorientace. Legenda a skutecnost, Praha: Lidove noviny, 1995, 186 s.).
Приклад мілітарної допомоги німецькому Рейху подавав син міністра освіти та народної просвіти протекторату Богемії і Моравії, Емануеля Моравця – Ігор Моравець, котрий воював добровольцем у складі 3-ї танкової дивізії СС «Мертва голова» і за хоробрість, проявлену на Східному фронті, отримав Залізний хрест. Протягом 1941-1945 років, понад 20 тисяч чеських добровольців воювали на боці вермахту та військ СС.
Набагато більш серйозні зразки чеської військової допомоги німцям проявилися наприкінці 1944 року. Саме тоді були створені перші національні частини чехів: чеський поліцейський полк СС «Бріскен» (час створення: грудень 1944 – лютий 1945 року) та чеська добровольча рота СС «Святий Вацлав» (воювала на боці німців під Празького повстання 5-9 травня 1945 року). Поліцейський полк «Бріскен» в лютому 1945 року був включений у склад 31-ї добровольчої гренадерської дивізії СС, котра і до цього іменувалась «Богемія і Моравія». Це було викликано великою кількістю добровольців-чехів і чеських фольксдойче в її складі. В лютому-березні 1945 року на словацько-угорському кордоні, в складі 6-ї танкової армії СС, було сформовано 37-ю добровольчу кавалерійську дивізію СС «Лютцов», значна частина офіцерського складу якої була набрана з колишніх офіцерів чехословацької армії. Ця дивізія також комплектувалася переважно за рахунок чеських і угорських добровольців.
Таким чином, протягом березня 1939 – травня 1945 року населення Чехії, зокрема і підростаюче, особливо чеська молодь, знаходилась під постійним освітньо-ідеологічним впливом ідей націонал-соціалізму. На території протекторату було офіційно дозволено пропагувати і розробляти концепції «чеського фашизму». Ця течія в своїй ідеологічній ґенезі представляла собою щось середнє між німецьким націонал-соціалізмом та італійським фашизмом. Завдяки отриманому необмеженому доступу до молодіжної та робітничої аудиторій, чеська фашистська пропаганда отримала міцну соціальну підтримку. Чеська пропаганда опиралася на реальні справи німецької рейхспротекторської адміністрації, котра протягом 1939-1941 років зуміла повністю вирішити на території Богемії і Моравії проблему безробіття.
Отож, чехи, по суті, і не потребували руху опору, оскільки німецька адміністрація дала офіційній Празі повну свободу дій відносно перетворення чеського фашизму в провідну ідеологію протекторату. Чехи визначалися як титульна нація, перебував у фазі становлення ідеологічний концепт про величезну роль чеського етносу в перенесенні західної цивілізації на всі інші слов’янські народності. Таким чином, Міністерство освіти та народної просвіти під керівництвом Емануїла Моравця докладало максимальних зусиль для, принаймні книжного, створення провідної історичної ролі чехів відносно всіх інших слов’янських націй.
Домінуючою у чеському фашизмі концепцію стала ідея про особливу германо-слов’янську ідентичність і культурну спадщину чехів. В рамках цієї концепції, чеські фашистські політичні партії та громадські організації вбачали високу роль Богемії та Моравії у майбутній «Новій Європі». Вони розраховували, що у випадку повної лояльності німецькій адміністрації та при максимальній трудовій чи навіть військовій допомозі Праги Берліну, останній відновить Чеську державу в кордонах Чехословаччини (звісно, за винятком Судетської області) та надасть повну свободу дій відносно чехізації словаків. Відносини між чехами та словаками навіть під час другої світової війни, коли обидві країни боролися на стороні Німеччини, залишались напруженими. З цього, в значній мірі, продовжувала користуватися адміністрація рейхспротектора (від 24 серпня 1943 до 4 травня 1945 року цю посаду обіймав рейхсляйтер і керівник фракції НСДАП у Рейхстазі Вільгельм Фрік, що говорило про особливу увагу, котру в Берліні приділяли Чехії).
Чеський фашизм дуже добре розвивався в 1939-1945 роках та успішно еволюціонував ідеологічно. Ідея чеської виключності, навіть за умов інкорпорації її у «велику германську культуру», нічим не відрізнялась від діючої поряд з нею ідеєю німецької виключності. Німецька офіційна пропаганда називала чехів окремим германським народом, котрий слов’янізувався. Чеські фашисти вважали себе слов’янським етносом, котрий культурно германізувався. Останню тезу цілком логічно слід пояснити багатостолітнім перебуванням Богемії і Моравії у складі германської Священної Римської Імперії, а потім в Австро-Угорській імперії. Чеська культура протягом історичного процесу зазнала неймовірних за своїми масштабами і етнопсихологічними наслідками германських впливів у всіх сферах. Чеська інтелігенція, слідуючи традиціям «поставстрійських країн» Європи, пишалася цим під час першої Чехословацької республіки. Чеський фашизм доби протекторату розповсюдив цю ідею вже масово. Однак, при цьому, головний акцент у вихованні молоді робився не стільки на германській сутності чи спадщині чехів, скільки на чеській виключності в Європі, внаслідок наявності германської культури. На наш погляд, саме цей факт і став передумовою того відношення, котре чехи проявили відносно автохтонного німецького населення в 1945-1950 роках.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.