Керівник вишу може забезпечити умови, за яких корупція стане неможливою

Про проблеми сучасної української вищої освіти спілкуємося із доктором економічних наук, професором кафедри менеджменту Вінницького національного технічного університету Морозом Олегом Васильовичем.

Про проблеми сучасної української вищої освіти спілкуємося із доктором економічних наук, професором кафедри менеджменту Вінницького національного технічного університету Морозом Олегом Васильовичем.

- У суспільстві існує точка зору про те, що вища освіта дискредитувала себе. Як Ви оцінюєте такі коментарі?

- Така постановка питання є помилковою. Освіта та вища освіта зокрема є безпосереднім індикатором рівня розвитку країни. Високий рівень освіти – показник постіндустріального суспільства, за яким Україна належить до групи розвинутих країн. ООН, інші міжнародні організації розглядають цей критерій як один з основних. Існують достатньо підтверджені розрахунки про безпосередній зв'язок рівня освіти із добробутом в країнах, особливо в країнах «третього світу». Проблема України полягає у тому, що високий рівень освіти невиправдано низько корелює із рівнем та якістю життя. Саме це слід вирішувати і відповідну формулювати зміст проблеми.

- Чи є майбутнє в українських університетах?

Безумовно. Їхня справжня історія лише розпочинається. Українські університети сьогодні знаходяться у певному кризовому стані. Але будь-яка криза – це переломна точка, сподіваюсь наша спрацює на покращення. Якщо здійснити модернізацію університетів, можливо і необхідно забезпечити їхній розвиток. Якщо нічого не робити – вони просто зникнуть. Приклади цього, на жаль, вже є.

І у набагато гірших економічних умовах уряди, країни, суспільство йшли на фінансування освітянських та наукових закладів типу університетів. Згадаємо вислів Наполеона, який під час війни у Єгипті та безпосередньо нападу ворожої кавалерії з усіх боків пустелі, надавав безсмертний за своїм змістом наказ: «Віслюків і вчених – у центр колони!» (вчені перебували ТОДІ у складі експедиції для вивчення памяток археології). Віслюків – тому що вони перевозили воду у пустелі, а вчені – тому що було розуміння про необхідність їхнього захисту понад усе. За аналогією сьогодні в Україні вчених (а до них я відношу і викладачів ВНЗ) також слід захищати не меншою мірою. 

- Наскільки престижною є сьогодні робота викладачів вищої школи?

- Престижність природньо обумовлена соціальним статусом і матеріальним стимулюванням. На жаль, мотивацію викладачів в Україні сьогодні доводиться шукати не у низькій оплаті праці. Однак, переважно саме так було і у часи колишнього СРСР, коли більш менш високий рівень оплати праці завжди був в еліти викладачів, які до того ж забезпечували викладання політизованих дисциплін або працювали у сфері оборонного комплексу. Якщо порівнювати стан українських викладачів із світовим, то нічого втішного не знайдемо. Якщо узагальнити, то викладач в Україні отримує у 10 разів менше ніж у Греції, який, в свою чергу, отримує у 10 разів менше ніж в Англії. Така сумна математика. І у цьому також полягає джерело коруції в українських університетах. Саме тому проблема низьких мотивацій є, як вважаю, першочерговою. Зі свого досвіду хотів би відзначити, що для українських вчених головним був і залишається фактор самореалізації, своїх ідей, винаходів, розробок, поглядів врешті-решт.

- Якщо Ви вже торкнулися цієї теми, то наскільки поширеною є корупція сьогодні в українських університетах? Як із цим боротися?

- Корупція є. Заперечувати ці факти чи применшувати негативні наслідки явища безглуздо. Наскільки відрізняються ВНЗ за цією ознакою, я не можу об’єктивно порівняти. Але така різниція, безумовно, існує, що вже говорить про суб’єктивнє підгрунття проблеми.

Корупція – це не тільки ситуація, коли студент дає хабар, а викладач його приймає чи примушує давати. Це і тіньові схеми управління в університетах, це - «сімейственість», це - панування «телефонного права», іншими словами, це - ситуація, коли в університеті не існує системи виштовхування із викладацького середовища осіб, які не відповідають фаховим чи моральним вимогам.

Зводити корупцію до рівня оплати праці викладачів занадто просто. Це – аргумент на користь тих керівників, для яких корупція є вигідною у прямому чи опосередкованому тлумаченні цього. «Низька зарплата – то що я можу зробити?». Я вже згадував, що асистент ВНЗ отримував у 80-хх рр. у СРСР 140 крб. (ті хто памятають – зрозуміють як це було мало). Проте корупції тоді майже не було.

Хотів би підкреслити, що корупція у ВНЗ не є, умовно кажучи, «старою» нормою, традицією. Тридцять років тому її не було, бо я сам навчався навіть не підозрюючи що таке може бути. Звідси навіть теоретично корупцію подолати не важко. Знову ж таки, у будь-яких, навіть найкорумпованих університетах, існує частка викладачів, для яких корупція це – ненормально і які в принципі не будуть цим займатися навіть якщо їм взагалі не платити зарплату. Отже, в першу чергу це не правова, а моральна проблема. Як забезпечити щоб норма «не давати хабарі» панувала – це вже завдання менеджменту університету. Це важке, але реальне управлінське завдання. Саме керівник вищого навчального закладу  повинен забезпечити створення того рівня корпоративної культури, за якої корупція стане неможливою.

- Як Ви вважаєте, чи важливо сьогодні мати вищу освіту?

- Вища освіта – важливий етап становлення кожної людини. Батько Сікорського (відомого авіаінженера, творця гелікоптера та цієї галузі авіабудування у США) свого часу жалівся, що для забезпечення навчання сина у Київському університеті прийшлося продати родову землю. Але справа, як виявилося, була того варта.

Вища освіта, окрім набуття фахових знань, це – друзі, знайомства, кар’єра, нова  інформація, навики комунікацій та багато чого іншого, які просто необхідні для майбутнього. Мене, наприклад, дуже радує у сучасної молоді бажання самореалізуватися. У мої часи було набагато більше оточення тих, кому «все байдуже».

Згадую як свого часу радів мій батько – напівсирота, виходець із простої селянської сімї, батько якого загинув у 1943 р. – коли почув звістку про те, що я поступив в інститут. Я тоді ще дивувся чого він так радіє, ну, поступив – то й поступив. Лише тепер розумію, що така подія різко змінила моє життя, і він, який не міг отримати вищу освіту сам, це як ніхто розумів.

- Як Ви вважаєте де краще отримувати вищу освіту, в Україні чи за кордоном?

- Вибір вищої освіти є одним із основних етапів у житті кожної людини, і лише їй приймати остаточне рішення, зважаючи на всі аргументи.

Загалом хотів би означити, що вища освіта в Україні має достатньо високий рейтинг у світі. І це не зважаючи на несприятливі умови, в яких перебувають наші ВНЗ, з якими не стикається жоден університет Європи. Певне «приниження» рейтингу, як мені здається, здійснюється найчастіше в самій Україні. В останньому рейтингу найкращих університетів світу, що був складений з використанням матеріалів британською компанією Quacquarelli Symonds, увійшли шість українських навчальних закладів. Ввійти до цього списку іншим нашим ВНЗ цілком реально.

Людина, яка навчається за кордоном, а потім повертається в Україну, може стикнутися із тим, що вчилася, орієнтуючись на підходи іншої країни та суспільства. Не думаю, що це буде серйозним бар’єром для кар’єрного зростання, але й ігнорувати це не слід. Іншими словами, якщо людина навчається за кордоном, то скоріше всього і працювати буде саме там. В свою чергу завжди вважав, що реалізуватися в Україні потенційно можливо набагато більшою мірою, аніж за кордоном. Саме тому вчитися і працювати в Україні все ж таки вважав би більш прагматичним. Зараз я свідомо не торкаюся патріотичних мотивів.

- Що повинно бути в основі розвитку сучасного університету?

- Як і тисячу років тому, у будь-якій країні університет базується на трьох функціях – навчальному процесі, науковій діяльності та сприянні розвитку громади, регіону, країни. Все інше здійснюється в межах цих функцій. Здійснювати управління університетом та забезпечувати його успішний розвиток, якщо є розуміння цих функцій та принципів їхньої реалізації, не важко. Набагато важче дотримуватися цих принципів у тих умовах, що існують сьогодні.

Університет – це консервативна організація, яка побудована на невловимому співвідношенні унікальності знань, фаховості, високої моралі, знань психології тощо. Основу університету складає унікальна атмосфера лекційної аудиторії та взаєморозуміння і довіри між викладачем та студентом.

Якщо говорити про стратегію розвитку, вважаю, що в основі такої повинна бути модель дослідницького університету, яка дозволить використати одночасно і потенціал навчального процесу, наукової діяльності та впровадження відповідних результатів у практику.

Не менш важливим завданням є створення справжньої системи самоуправління в університеті, коли ефективність його діяльності не буде залежати від кон’юнктурних факторів, особи що є першим керівником, впливу зовнішніх організацій, політики врешті-решт. Натомість такий принцип автоматично забезпечить концентрацію на кафедрах людей, які відповідають вимогам сучасного університету.

- Які для Вас основні принципи в роботі?

- Для мене важливо, щоб стосунки із колективом будувались на засадах чесності, відповідальності та толерантності. Також важливо, щоб у будь-якій справі була чітко окреслена ціль. Наскільки чітко керівник представляє свої цілі та цінності, багато в чому залежить які люди будуть працювати в колективі і як швидко буде досягнуто мети.

- Які завдання стоять перед успішним керівником університету.

- Повертаючись до тем корупції, вважаю, що важливим є забезпечення прозорості діяльності університету та його структурних підрозділів, в тому числі прозорості фінансово-економічної діяльності. Необхідно забезпечити можливість відкритого обговорення доходів і видатків університету у процесі формування та реалізації його річного консолідованого бюджету.

Безумовно важливим є інтеграція університету до загальноєвропейської системи освіти і наукової діяльності, забезпечення високої якості навчального процесу на основі європейських стандартів.

Ефективна управлінська система – це в першу чергу підвищення вмотивованості  професорсько-викладацького складу, оперативне задоволення соціальних потреб працівників і студентів університету, розширення спектру освітніх послуг та підвищення  їхньої якісті, що в решті решт загалом покращує імідж університету і підвищує його привабливість для вступу.