Боротьба до останнього удару

Круговерть життя Василя Стуса.

1985 рік. На бетонній підлозі у карцері в тюремному таборі ВС-389/36-1 с. Кучино, лежить тіло одного з найвизначніших поетів радянської України. Офіційна причина смерті – зупинка серця. Серця, яким він так палко любив Україну…

Василь Семенович Стус народився у 1938 році в переддень Різдва. Він був четвертою дитиною в селянській сім’ї з Вінниччини. Саме тоді в радянському союзі відбувається активний процес колективізації, тому, щоб уникнути її родина переїздить до нинішнього Донецька, що тоді звався Сталіно. Юний Василь був наділений неабияким хистом до навчання, тому закінчивши школу зі срібною медаллю, вступає до педагогічного інституту міста Сталіно на історико-літературний факультет. Окрім того, митець бажає ділитись знаннями, тому після закінчення інституту йде працювати шкільним вчителем у селищі на Кіровоградщині.

Після трьох місяців вчителювання Стуса «покликала Батьківщина». До 1961 року перебуває у армії. Саме там бере початок його творчість, що почала прокидатись ще у студентські роки, коли, познайомившись з О. Орачем, В. Захарченком, В. Голобородько та іншими, Василь наполегливо працює у бібліотеці. Майбутній поет стає членом літературного об’єднання «Обрій», яке згодом було засуджене органами компартії за "абстрактний гуманізм" і закрите. Тоді ж Стус захоплюється творчістю німецьких поетів Гете і Рільке і починає займатися перекладацькою діяльністю.

В 1963 році обіймає посаду літературного редактора газети «Социалистический Донбасс», проте полишає професію, вступаючи до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР. В той час видається друком одна з найвідоміших його збірок – «Круговерть».

І все в житті ніби склалося, якщо б не революціонер, що живе у Стусові від народження і не бажає миритися з утисками влади. Саме він веде Василя на перший післявоєнний громадський політичний протест, проти масових репресій, що відбувся у вересні 1965 після виходу стрічки С. Параджанова «Тіні забутих предків». За це Стуса виключають з аспірантури.

Наступні сім років тимчасових робіт стають найщасливішим періодом життя письменника. Не зважаючи, що за ним тепер постійно наглядають агенти КДБ, Василь Стус продовжує жити і радіти – часто їздить з друзями у подорожі, закохується. Де тільки не працюває поет за ці роки: у Центральному державному історичному архіві, згодом — на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро.

Проте згодом до патріота приходить «розплата» в обличчі всюдисущої радянської влади. У січні 1972 року перший арешт і дев’ять місяців у слідчому ізоляторі – час, коли виходить збірка «Час творчості». Після багатомісячного процесу слідства, Стуса звинувачують у «антирадянській пропаганді» позбавляють волі на п’ять років і засилають у табори Мордовії. Там, переховуючись від наглядачів, письменник продовжував творити, проте більшість віршів знищуються і лише одиниці потрапляють на волю до дружини.

У 1979 році, повернувшись в Україну Василь Семенович, попри підірване нещадними умовами здоров’я, продовжує вести громадську діяльність, приєднуючись  до гельсинської групи захисту прав людини. Через це у 1980 році його повторно заарештовують як рецидивіста. Стус відмовляється від адвоката, проте, йому все-одно приставляють в «захисники» В. Медведчука і  засідання суду проходить за зачиненими дверима. Поета засуджують до десяти років примусових робіт і п’яти років заслання. Вдруге і востаннє…

Василь Стус залишив по собі величезну творчу спадщину. Його поезія стала відрадою для українців, чиї родичі були репресовані жорстокою радянською системою. Вона дала їм надію, що їхні батьки, діти, брати чи сестри можливо як і Василь Семенович живуть, дихають, творять.

Пам’ять про дисидента, «шістдесятника» та Героя України живе у серцях українців і до сьогодні: на Донбасі працює музей, одна з вулиць Святошинського району міста Києва носить його ім’я, на честь письменника названо пластовий курінь УПЮ число 9 у м. Луцьк.

У 1985 його серце перестало битися. Але ритми, якими наповнена вся його поезія, продовжують відгукуватись у душах молодих і старих. Незламний патріот боровся за своє право творити на благо рідної країни до останнього подиху попри нелюдські умови, попри нестачу повітря, попри саму Смерть…

Герої не вмирають.