Справжня Батьківщина

Трагедія Кримських татар.

Ай-Петрі, Гурзуф, Ялта, Чуфут-Кале, Бахчисарай. Які милозвучні російські назви! Чи не так?..

         «Нарешті відбулось торжество історичної справедливості! Крим повернувся у лоно матінки-Росії!» - вигукнули сусідські ЗМІ у березні цього року. «Ура!» – крикнули тисячі жителів Севастополя. «Ура! – повторили сотні першокласників-школярів і ветеранів-пенсіонерів, офіцерів Чорноморського флоту і продавців побутової техніки. – Ура! Нарешті! Ми об’єднались з нашою справжньою батьківщиною і тепер у нас все буде добре.»

Першими громадянами, що населяли Крим були греки. Від них і назви. Назви, відомі кожному, хто хоча б раз приїздив туди позасмагати і помочити ноги у морі: Феодосія, Херсонес, Форос. Але Давня Греція була прийдешньою на цих землях і використовувала їх лише як поселення-колонії. Історично ж корінними жителями півострову є киримли або кримці – Кримські татари – нащадки різноманітних народів, що приходили до Криму в різні історичні епохи: таври, скіфи, греки, готи, печеніги, італійці, турки. Таке різнобарв’я народностей з їх несхожими одне на одного фенотипними особливостями створило на території півострову народ з неповторною культурою, мовою і релігією. Згодом цей народ утворив державу – Кримський юрт або ханство, що як самостійна політична одиниця, проіснувала не так довго, а майже всю свою історію знаходилась під протекторатом Османської імперії. Той час був розквітом народної культури і саме тоді остаточно сформувався той народ, нащадки якого проживають на території Криму.

Так продовжувалось до ХVIII століття. До 9 квітня 1783 року, коли Крим був анексований і офіційно перейшов у склад Російської імперії. Згідно з наказом 1784 року була створена Таврійська область, до складу якої входили Кримський півострів і землі північніше Перекопу до Катеринославського намісництва. Першим губернатором на цій території став російський політик і військовий діяч Гриць Нечеса – Григорій Потьомкін.

Російський уряд одразу після встановлення свого керівництва почав впроваджувати у Криму свої методи управління та економіку, щоб остаточно закріпити право на володіння місцевістю. Тому до кінця ХVIII століття у селян, що проживали на території Криму було відібрано близько трьох тисяч десятин землі. Це було початком доби в історії кримських татар, яку вони називають «Чорне століття». Паралельно з націоналізацією землі почалось впровадження кріпацтва. На той момент відсоток корінних мещканців у співвідношенні до усіх кримських народностей починає змінюватись. Він спадає.

У ХІХ столітті в складі Російської імперії Крим стає великим портом, центром міжнародної торгівлі та осередком для відпочинку найвищих класів російської еліти. Саме тоді на півострові будуються два найбільших міста – Севастополь і Сімферополь. Вони стають улюбленими культурними зонами найвищих імперських чинів і титулів: Потьомкіна, Воронцова, Олександра ІІІ. Таке розмаїття шовіністично налаштованих росіян не могло не відобразитись на корінному населенні. Кримські татари були загнані в кут постійним гнобленням та експропріацією. Це спричинило масову еміграцію національної еліти до Османської імперії, яка призвела до занепаду сільського господарства і практично повного знелюднення степового Криму.

У середині ХІХ століття до Криму прийшла війна. Російська імперія зав’язала воєнний конфлікт з добре озброєною Османською імперією і, не зважаючи на те, що на початку війни їй вдалось взяти переможну ініціативу у свої руки, програла. Програла, згубивши тисячі життів на полях бою, проливши кров сотень людей на кримських пагорбах. Програла, але не визнала цього. Тому до сьогодні кожен корінний севастополець вважає за честь з гордістю розповідати легенду, що маки, які навесні покривають всі схили міста, символізують життя людей, що загинули у Першу оборону Севастополя.

А була і Друга оборона. В період наступу німецьких військ на територію України за часів Другої Світової війни. До того часу відсоток Кримських татар на їх етнічних землях потроху зріс і становив майже третю частину від їхньої кількості до приходу Російської імперії у ХVIII. Це було у квітні 1944. Але що ж сталося у травні того ж року? Згідно з обвинуваченнями НКВС щодо співпраці з фашистською Німеччиною Кримських татар було депортовано з етнічної території на Урал, в Узбекистан та Казахстан. Тих, хто не бажав покидати рідну місцевість, розстрілювали на місцях та нашвидкуруч ховали обабіч дороги. Під час процесу депортації через жахливі санітарні умови і нестачу їжі та води загинула величезна кількість людей. Медичного обслуговування не було. Померлих виносили з вагонів на станціях не даючи поховати згідно з релігійними звичаями…

За півстоліття кримці змогли повернутися додому. Вони пережили чимало перешкод, але поклик рідної землі привів їх назад у Крим. Люди почали поступово відроджувати свою загублену культуру, відбудовувати зруйновані будинки, малювати картини, писати музику, танцювати. Вони пам’ятали через що їм довелося пройти, але намагалися жити далі. Жити далі допоки історія не повернулася. Допоки не повернулася Росія.

Якась дивна історична справедливість виходить: народ, який був масово заселений на територію Криму лише у середині ХХ століття, вигнавши перед цим справжніх мешканців, власноруч забирає землю у істинних її господарів. Історія повторюється. Але ми знаємо яка доля спіткала Російську імперію, а згодом і Радянський союз.

Зараз ми маємо бути сміливими. Ми маємо бути відважними, як кримськотатарський народ, що ніколи не покидав надії повернутися додому. Що ніс її в серці, проходячи усі перепони і труднощі.

Вони змогли, а значить і ми зможемо.