Постать Петра Сагайдачного в історії України
22 жовтня 2014, 00:21
Життя та діяльність великого гетьмана на етапі формування сильної держави.
Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, перший з черги великих козацьких вождів і політиків, виводив свій рід з дрібної шляхти Попелів-Конашевичів в Перемищині. Освіту здобув в Острожській академії, військову карієру почав на Запоріжжу. З низовим козацтвом ходив походами на татар, турків, у Волощину та Ливонію, вславився при здобуттю Кафи. Особиста сміливість і лицарськість, як теж стратегічний талант і політичний хист, винесли його на чоло козаччини в 1616— 17 рр. тобто в пору, коли польська влада почала наново думати про приборкання козаків, як зростаючої загрози для її закордонної політики й для самої Польщі. Ціла низка сеймових ухвал і цілий ряд комісій, що мали за завдання оформити козаччину як служебну силу, розщибалася навзаводи, щоби якнебудь розвязати «козацьке питання».
Петро Сагайдачний був родом із Галичини, народився в родині священика. Змалку навчався військової справи, був високоосвіченою, інтелігентною, глибоко релігійною людиною. Особливо добре вмів стріляти з лука. На Запорозькій Січі мав величезний авторитет. Його організаторські здібності добре проявилися в першу чергу у вишколі запорожців та створенні регулярних частин війська. Залізна дисципліна, яку всіляко підтримував Петро Сагайдачний, зробили свою справу досить швидко. Військо стало якісно найкращим в Європі. Надзвичайну сміливість козаки тепер стали поєднувати із тактичними та стратегічними факторами військового мистецтва. Османська імперія страждала від походів Сагайдачного, особливо нападів з моря. В 1606 році відбулося взяття Варни з моря, і Запорозьке Військо проголосило Петра Сагайдачногогетьманом України. У 1616 році відбувся історичний похід на Кафу, турецьку твердиню в Криму з найбільшим в імперії ринком рабів. Річ Посполита рахувалася з козаками вперше за довгу історію існування Січі. Сагайдачний прихильно ставився до ідеї посилення України, однак поки-що у складі Польщі. Адже початок ХVІ століття позначився продовженням агресивної зовнішньої політики поляками та турками. Невдовзі після поразки поляків в битві під Москвою у 1612 році з претензіями на царювання король Владислав оголосив новий похід на схід. Сагайдачний відгукнувся, оскільки, ймовірніше всього, він розумів, що протистояння з турками на півдні буде набагато простішим у випадку об’єднання Москви і Варшави, а в той час це можливо було зробити лише військовими методами. Крім того, довгий період «смути» в Московському царстві підштовхував до цього і самих поляків. У 1618 році Петро Сагайдачний підійшов до Москви, здобувши попередньо ряд міст, і розпочав разом з поляками фінальний штурм, однак невдовзі відмовився руйнувати столицю православного народу. Отримавши політичні дивіденди, він сподівався на виконання Польщею обіцянок про вольності. Однак та не дотримала слова, і Сагайдачний відмовився допомагати Варшаві. В битві під Цецорою на території Молдавії проти турків у 1620 році шляхта була розгромлена, а в наступному 1621 році 200 тисяч турецько-татарського війська підійшли до Хотина. Без запорожців Річ Посполита виглядала приреченою. Король благав допомоги, і український гетьман відвернув загрозу, таким чином врятувавши всю Європу від поневолення. Турецька сила могла надовго захопити Річ Посполиту, а потім і сусідні країни. А в першу чергу могла постраждати Україна. Важке протистояння давалося взнаки і полякам, і козакам. Петро Сагайдачний проявив себе в цій війні як неперевершений військовий стратег і тактик. На жаль, в одній із битв його було поранено отруєною стрілою. Помер гетьман наступного року навесні.
Співучасник хотинської кампанії, батько пізнішого польського короля — Яків Собєський, оцінив Сагайдачного словами: «Цей Петро Конашевич, настільки піднявся над своїм простим походженням способом життя, своїм бистрим розумом, видатною зрілістю думок, надзвичайною дотепністю; в словах і ділах, що з повною справедливістю мусить бути зачислений до найвизначніших людей в Польщі. Це була людина великого духа, що шукала небезпеки, легковажила життя, в бою була перша, при відвороті остання, жива й діяльна».
Автор «Історії Русів» назвав Сагайдачного «виборним українським князем або гетьманом». О. Єфименко бачила в ньому «доброго знавця військового мистецтва й розумного дипльомата, але перш за все завжди — людину, що глибоко й цілком була перенята любовю до ріднього краю». М. Грушевський бачить у ньому «видатного політика, що свідомо йшов до свої мети — запевнення свойому народові відповідного місця в польській державі, що відновленням поваги й скріпленням організації української церкви, вкрив себе безсмертною славою в очах українського громадянства».
Вцілому, Конашевич-Сагайдачний відіграв в історії нашої землі дуже важливу роль:
1) він був першим, хто зумів добре організувати козаків і заставити їх служити народу і церкві;
2) під керівництвом гетьмана було здійснено сім великих морських походів на Туреччину, з яких вдалими були шість;
3) дипломатичний хист Сагайдачного допоміг уникнути війни з Річчю Посполитою і водночас зберегти козацькі вольності;
4) за безпосередньої участі гетьмана відроджується православна церква, відбувається посвячення православних єпископів і митрополита;
5) гетьман видає кошти на розвиток освіти і культури, допомагає Київському та Львівському братствам;
6) мотиви московського походу підтверджують, що для Сагайдачного було важливим не де і з ким іти воювати, а зберегти вольності козаків і здобути більше прав для різних верств українського населення, зокрема міщан та духовенства;
7) участь козаків на чолі із Сагайдачним у Хотинській воєнній кампанії врятувала Польщу від загибелі і прославила запорожців на пів-Європи;
8) політичною помилкою гетьмана була згода на прохання Жиґмонта ІІІ зачекати із визнанням православних єпископів і підтвердженням козацьких прав до кінця війни.
Від початку гетьманування Сагайдачного в історії України починається новий період – доба великих гетьманів, які під однією булавою об’єднують усі верстви населення для боротьби за свої права.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.