Український молодіжний національний рух в Галичині

XIXст.

Сьогодні національно свідома молодь не є дивним явищем в Україні. Освічені молоді люди, патріоти своєї країни, відстоюють права власної держави, її мови, традицій та звичаїв. І важко уявити, що ще на початку XIXст. в Україні, як і в більшості країн світу, національна свідомість була лише туманним поняттям, яке повільно набирало обрисів. В цей час почала зароджуватися ідея національної ідентичності, формувалася нова група людей – інтелігенція, яка з ідеологічних переконань присвятила себе покращенню культурного, соціального і політичного становища мас.

Говорячи про інтелігенцію Західної України, ми маємо на увазі саме духовенство. Це була єдина соціальна група, що могла користуватися перевагами вищої освіти в Австрійській імперії. Взагалі, відкриття українських шкіл розвіяло почуття безвиході, яке огорнуло українців в XVIIIст., розбудило надію на краще. Перші ознаки зацікавлення національною проблемою з’явилися на початку XIXст. у Перемишлі. Десятиліттями це старовинне місто відігравало у розвитку національної свідомості австрійських українців таку ж роль, як Харків для російських українців. Найвидатнішим серед перемишльської групи був Іван Могильницький, який у 1816р. організував «Клерикальне товариство», що ставило за мету поширювати серед селянства релігійні тексти українською мовою.  Це була перша спроба українців зорганізуватися й привернути увагу до мовного питання.

В 1830-х роках центром пробудження національної свідомості став Львів. Тут на арену виходять молоді, ідеалістично налаштовані, семінаристи. Їхнім лідером став Маркіян Шашкевич, який разом з Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким, cтворив гурток «Руська трійця». Для здійснення своїх задумів «Руська трійця» почала друкувати альманах «Русалка Дністрова», який одразу ж заборонили видавати у Львові вважаючи його «негідним, непристойним і, можливо, підривним». Тож молоді семінаристи змушені були видавати його в Будапешті.   Студенти, натхненні національним питанням, на чолі з «Руською трійцею» виступили за користування народною мовою й, попри перешкоди з боку старшого покоління, яке й досі зосереджувалось на Росії, стали на захист розмовної мови в 1860-х роках. Молодому поколінню було важко вступати в бій з русофілами. Проте, захоплена Шевченком, молодь спиралась на визнання того факту, що українці – це окрема нація, котра проживає на просторах від Кавказу до Карпат, і найкращим засобом самовираження якої є народна говірка. Відтак цих західних українців звичайно називали народовцями.  Майже всі існуючі українські заклади, включно з пресою, контролювалися русофілами, народовці ж не мали до них широкого доступу. Вони заснували кілька таємних гуртків. Основним завданням гуртків було видання часописів. Іншим різновидом їхньої діяльності став український театр. Заснований у Львові в 1868р., він став ефективним засобом поглиблення національної свідомості. В 1868р. група з майже 60 студентів на чолі з Анатолем Вахнянином створили товариство «Просвіта»,що займалося «вивченням та освітою народу».

Іншою течією національного молодіжного руху в Галичині стали радикали. Драгоманов рядом послань, опублікованих у галицькому студентському часописі «Друг», закликав молодь відкинути погляди старшого покоління й розширити свої інтелектуальні обрії, і присвятити себе служінню гнобленим масам не лише словом, а й ділом. Його ідеї почали підтримувати група русофілів «Академічний кружок» та українофілів «Дружній лихвар». Найважливішими послідовниками Драгоманова  стали І.Франко та М.Павлик. Вони починають редагувати русофільське студентське видання «Друг»: відкидають язичіє  й переходять на українську народну говірку, і розпочинають наступ на русофілів. Згодом вони висміюють і народовців.

Хоч більшість селян все ще залишалися неписемними, а їх національна свідомість була низькою, все-таки молодіжний рух в Галичині став поштовхом для подальшого відстоювання національного питання українців. Молодіжний рух в Галичині може слугувати прикладом того, як організована, натхненна високими ідеями, молодь здатна змінити ставлення народу до мови та нації.