Українська молодь – в призмі інтелектуального геноциду

Інтелектуальний геноцид в Україні триває, здійснюється вже не перший рік і ознаменований він не лише перекручуванням історії, антиукраїнською пропагандою.

          Участь студентів та учнів у різного роду олімпіадах з різних навчальних дисциплін здійснює значний позитивний вплив на загальний розвиток молодих людей, дає певний досвід, можливість дізнатися і побачити щось нове, познайомитися з багатьма розумними людьми, талановитими ровесниками.

          Але це лише вершина айсбергу. Крім того, річ іде не тільки про враження самих учасників, їх заохочення, в тому числі, завдяки позитивним результатам.

          Це певною мірою дієвий спосіб визначення загального індикатора перспективи цілих поколінь, інтелектуального потенціалу. З рештою, позитивні результати, продемонстровані на державних та міжнародних форумах піднімають престиж української науки та демонструють інтелектуальний потенціал українців усьому світові. Це також може стати дорогою в життя для багатьох талановитих дітей та просто молодих людей, науковців, або тих, хто ними стати планує.

          Але нинішня влада про свій власний престиж, а особливо про престиж України в світі дбає мало. От тепер відомство Табачника доврядувалося в освітній галузі до того, що вже нема коштів, щоб відправити представників від України на міжнародні форуми, де наші співвітчизники виступають стабільно сильно.

          Що ж цього разу сталося? Перекрали? Гроші з’їли попередники? Невідомо.  

       Відомо інше: режиму сексотів інтелектуально розвинена молодь не потрібна. Якщо ти «тітушкоподібний», то буде тобі й захист від судових переслідувань і дії свої обдумувати як слід не потрібно. А от якщо молода людина має розум, може чогось досягти, то вона в цій державі вигнанець. Сумно, але факт.

          Повертаючись до питання фінансування, вірніше тепер уже не фінансування відрядження учасників від України на міжнародні олімпіади, варто зазначити, що на запити ЗМІ у відомстві Табачника відповіли, що фінансування галузі проходить «за планом». Тобто, можна зробити висновок, що такої статті витрат взагалі не передбачалося і міністерство, тепер незрозуміло чого, бо освіти та науки – це давно вже дуже гучно сказано, не плюнуло на талановиту молодь, а двічі плюнуло. Тобто, це не просто стандартна відписка про нестачу коштів. Це цинічна заява про те, що дані дії вчинятися не будуть без будь-яких вагомих на те причин.

          Ну а якби грошей і справді не було (не говорячи про той момент, що їх просто крадуть), то може варто було би залізти в кишеню до Міністра та його заступників, до Міністра доходів і зборів, президентських синочків. Хоча, навіщо так далеко ходити. Може потрусити ректорів на проректорів ВУЗів. Може пройтися по самих навчальних закладах, наприклад київських. Не секрет, що в деяких із них в навчальних корпусах на стінах висять плазмові телевізори, а у кабінетах ректорів, проректорів, деканів зроблено недешевий ремонт, в той час коли в деяких гуртожитках цих університетів, академій і тому подібне по трубах замість води тече суцільна іржа і провалюється підлога. Може варто було би саме ці гроші направити на фінансування поїздок за кордон тих людей, які по-справжньому відстоюють честь нашої держави.

          Не варто виключати, що як і в багатьох інших ситуаціях, коли держава кидає на призволяще тих, кого повинна в першу чергу підтримувати, на допомогу прийдуть меценати та громадські чи політичні організації, які допоможуть фінансово чи організаційно. Але ганьба від того стане ще більш виразною та пекучою, хоча Табачнику й іншим вона очі точно не виїсть і совість не обпече.

          І наче, насміхаючись Арбузов 28 травня під час церемонії нагородження переможців конкурсу стипендіальної програми «Завтра.UA», заявив, що держава не кине на призволяще молодих науковців. Навіть важко сказати, чи це такі жарти, чи це сарказм.

          Ясно одне – інтелектуальний геноцид в Україні триває, здійснюється вже не перший рік і ознаменований він не лише перекручуванням історії, антиукраїнською пропагандою. Крім цього, фактично банально убивається бажання навчатися, займатися наукою, в зародку душиться нове покоління української інтелектуальної інтелігенції. І це лише один із багатьох кроків на шляху до невтішних результатів, які нас чекають.