Новий виток комуністиної брехні

Таким чином «недофракція» повним складом проголосувала за кандидатури Азарова і Рибака, мовляв, щоб ті виконали дані обіцянки.

Якось не цікаво спостерігати за вивертами комуністів у новому Парламенті. Не цікаво, бо не спостерігається нічого принципово нового у діях та вчинках представників КПУ. Є деякі речі, які все ж таки не залишають байдужим. Це відверта і безсовісна брехня. Заяви Симоненка та Кілінкарова про те, що комуністи не підтримають кандидатуру Прем’єр-міністра від Партії Регіонів і так не були достатньо переконливими, враховуючи всі минулі «заслуги», а на практиці взагалі виявилося зовсім навпаки. Тобто, «недофракція» КПУ, яка відповідно до регламенту не мала бути створена взагалі, одностайно проголосувала на користь ПР, спростувавши всі свої твердження про дотримання незалежної політичної лінії.

                Після цього прозвучали заяви про те, що комуністи не претендують на місця в новому Кабміні, в що віриться лише з огляду на те, що головний «внутрішній» спонсор КПУ Калєтнік не пішов знову в митницю і не потрапив до кабміну, а отримав місце віце-спікера Парламенту, що автоматично може означати верх кадрових амбіцій «червоних». Хоча, нічого дивного в разі потрапляння комуністів до міністерських кабінетів не буде.

                Що ж спонукало Симоненка і компанію до такої зміни позиції? Безумовно її відсутність. Але якщо припустити, що та позиція у них і могла бути, то на фоні зростання підтримки партії, вона могла ставити «регіоналам» більш жорсткі та «дорогі» умови, що є зовсім не вигідно правлячій партії.

                Отож, комуністам було завдано значних «збитків» у результаті останніх виборів. Умова регламенту про необхідність окрім подолання прохідного бар’єру, ще й завести в раду хоч одного мажоритарника безумовно зіграла проти комуністів, адже усіх їх кандидатів у мажоритарних округах «зарубали» і до ВР потрапили лише «списочники».

                Таким чином комуністам довелося значно обмежити свої амбіції та грошову ціну своєї підтримки. Тепер саме від ПР залежало чи буде у «недокомуністів» своя фракція, що дає значні дивіденди (портфелі голови і заступників голови фракції, участь в комітетах тощо). Тож захисникам трудящих мас нічого не залишилося, окрім як піти на більш скромні умови співпраці.

                Таким чином «недофракція» повним складом проголосувала за кандидатури Азарова і Рибака, мовляв, щоб ті виконали дані обіцянки. Звучить десь на тому ж рівні, що й електорат проголосував за комуністів для того, щоб більше не було голодоморів, репресій, колективізацій, застоїв і тому подібне. Цікава позиція.

                Так от сталось. А що ж буде далі. У зв’язку із заявою КПУ про те, що якщо уряд не справлятиметься повною мірою зі своїми обов’язками та не буде виконувати обіцянок, комуністи будуть вимагати його відставки, побутує думка, що більшість не буде стабільною…

                Навряд чи. Швидше за все комуністи почнуть цю більшість «розхитувати» лише з настанням критичного моменту, коли підтримка «регіонів» впаде до того рівня, при якому стане можливою зміна конфігурації в самому Парламенті та всіх відповідних сферах. Саме тоді настане час знову заявити про себе як про самостійного гравця, відійти в бік і знов ревно захищати права трудящих від буржуїв, забувши про участь в конституційному перевороті після приходу до влади Януковича та інших ганебних явищах і процесах української політики. Мова вже навіть не йде про деякі історичні та ідеологічні моменти, які є надто відомими щоб їх називати.

                В будь-якому разі, на олімпі політичної проституції Симоненко та його братія вже надовго пережили Мороза, переживають Литвина і переживуть ще достатньо «паперєдніків», «паслідовніків», «кравасісів» та інших політичних потвор вищого ешелону. Влаштувалися вони на даний момент, як завжди, досить зручно і мають варіанти і вибір, а це головне, тож є можливість ще досить довго і успішно відверто брехати, паразитувати на тілі держави і розповідати про кришталеву чесність, буржуїв, «вєлікую пабєду», «свободівських фашистів» та праотця всіх політичних садистів «таваріща Лєніна».