Ліна Ковтонюк ( Галицька, Дороженко ) зруйнувала сім"ю і життя людині

Історія

Майже 19 років тому у 21-річної тендітної, вихованої у інтелігентній сім"ї дівчини, яку звати Ліна Ковтонюк, батьки якої були вчителі, а сестра хірург ( я ), видно, щось засвербіло між ногами, бо вона вирішила відбити у сільської дівчини з простої колгоспної сім"ї старшого за себе і страшного парубка, який перед тим вже був розвівся, мав сина, пив по-чорному, жив з цією дівчиною, не розписавшись, і вирішив, видно, що для нього буде за честь ще й вилізти на Ліну з інтелігентної сім"ї. Він їй набрехав, що допоможе вступити в медінститут, в нього там знайомі, і все інше, як ото чоловіки брешуть дівчатам. Ми цього всього не знали.

В один прекрасний вечір перед 8 березня мати цієї дівчини прийшла до нас з клюкою, аби вчинити скандал—а ми не знали, що взагалі відбувається. Наступного ранку виявилось, що Ліна зникла з дому. Ми сіли в машину і поїхали її шукати. Шукали кожного дня, так тривало два тижні.

Які чорні часи ми пережили, розшукуючи її—словами не передати. Вона втекла з цим вузьколобим парубком, але замість того, аби потім подати якусь звістку, що вона жива-здорова, просто вирішила всіх поставити на коліна і переховуватись, бо знала, що взагалі такий парубок без освіти, без виховання, без манер аж ніяк не ліпиться до сім"ї, де батьки—вчителі, а сестра—хірург. Лише через декілька днів батьки показали мені записку від Ліни, де вона писала, що пішла з «Сашою», який «не такий, як ви всі думаєте». Але після того вона не подавала звістки. Ми думали, що цей придурок продав її десь у рабство—було багато історій на такі теми. Батьки падали мені на груди і голосили, що я єдина у них опора, а Ліна встромила їм ножа у спину.

Через деякий час я поїхала працювати у інший район хірургом. Ліна, видно, добре розпланувала, що через деякий час очікування знесилені батьки будуть згідні вже на все, аби вона тільки повернулась. Я не знаю, як там все відбувалось—знаю, що вона об"явилась їм. А потім стало відбуватись ось що--батьки не раз мені казали: «Може, ти не будеш приїжджати на наступні вихідні?». Рідні батьки. Кажуть таке. Мені, своїй дитині. Аж потім стало зрозуміло, що це для того, аби вона приїжджала додому ( видно, з цим вузьколобим кобелем їм вже не вистачало грошей на життя, приїжджала борщу поїсти ).

Як вже потім виявилось вона, повернувшись після своєї втечі, добре промила батькам мізки, що вони любили тільки мене, що все було лише для мене, і я поступила в медінститут ( вона не змогла ). Я поступила своїми силами, і досі не можу зрозуміти, як же це вони любили мене більше. Досі не зрозуміло, якого особливого відношення до себе вона хотіла. Видно було, що той п"яничка намовив її—а вона сприйняла його як захист і опору.

В один день я побачила у батьків плівки до плівкового фотоапарата, з яких стало зрозуміло, що вона з"явилась, приїжджає в Грушківці, для цього вони мені і натякали регулярно, щоб я не приїжджала. А далі сталось ось що. Коли я запитала, що взагалі відбуваться, рідні батьки мені сказали: «Живи своїм життя, а ми будемо жити своїм». фактично вигнали мене з дому—жити своїм життям.

Я зібралась і поїхала. Мене тоді перевели у Вінницю викладати в коледжі, але я розраховувалась звідти. Фактично я лишилась ні з чим—без роботи, без житла, без їжі, без роботи. Що я пережила—це важко розповісти. Мене виселили з гуртожитку, бо я вже не працювала у коледжі. Мене забрали до себе в гуртожиток друзі-студенти медуніверситету, і я переховувалась у них під час «облав» коменданта. Виходу з положення не було. Я їм готувала і прибирала, писала історії хвороб, щоб хоч якось відробити те, що вони мене годували.

А потім настали літні канікули, і мені не можна було залишатись у гуртожитку. Я переїхала в Івано-Франківську область, де розпочала нове життя--буквально з бідності. Якось воно все налагодилось з часом, але було не те що складно—тоді часом була повна катастрофа. Зараз я вже 12 років живу в Києві, сама собі налагодила життя, багато подорожую по світу, була у таких країнах, куди українців рідко заносить. Тобто, я пережила цю яму. На батьках було поставлено «хрест»-- так, як поступили зі мною, не поступають. Батько помер 10 років тому—я не була на похоронах. Чужі люди для мене. 

Ліна тоді залетіла і вийшла заміж за цього парубка, якому місце на смітнику. Він, видно, хвастався у своєму колі роботяг з чорними нігтями, що заполучив медсестру у подарок від життя. Звати це нікчемне нещастя Олександр Галицький, воно з Калинівки Вінницької області.

Декілька місяців тому вона знайшла мене на «Однокласниках». Замість того, аби сховатись, вона ще й напала на мене, обізвала мене. «Ти сука»-- і це пише мені людина, яка тікала з дому, щоб, перепрошую, потрахатись з недоумком, заганяла всіх у кут.. Тобто, те, що вона витворяла, це не рахується, і те, що мене через неї вигнали—це нічого, вона хотіла поставити всіх на коліна і керувати життям, сім"єю, яка через неї розвалилась.

Весь цей час я працювала у журналістиці ( не лише медичній ). Писати я вмію, збираюсь написати книгу про своє життя, і там описати, як отака людина ні за що зломала мені життя, після чого довелося починати все з нуля.

Дякую, що вислухали.