Стороннім вхід заборонено

Коридорами курсантського життя

Студенти нашого курсу часто запитували нас, курсантів, про те, де ж саме і в яких умовах ми проживаємо. Відповідь: «У гуртожитку з хорошими умовами для проживання», відверто викликала у них недовіру.

Цивільній людині потрапити до гуртожитку, піднятися по східцях та подивитися, як живуть курсанти не так вже й просто. Я б сказала неможливо ( ну, крім випадків, якщо Ви батьки курсанта і Вас викликали на співбесіду ). Тож, стороннім вхід заборонено. У цьому можна легко переконатися. Коли відчините двері гуртожитку, то побачите замість старенької консьєржки двох офіцерів – чергового та його помічника. Такої картини більшість, напевне, злякається і не наважиться без перепустки чи то без дозволу йти далі. Але я тут проживаю, мені вхід дозволено, тому, не зупиняючись, я прямую далі коридором до східців. Коридори, до речі, у нас не дуже просторі, однак охайні, підлога викладена плиткою, стіни пофарбовані у яскравий колір. Відчуваєш спокій на душі, навіть певний домашній затишок.

Жінки-військовослужбовці проживають на 3 поверсі, тож прямую туди. Уявімо, що я цивільна людина, і мені все-таки вдалося якось пройти повз чергового та залишитись непомітним. Та тут ще одна халепа! На кожному поверсі біля вхідних дверей чатує днювальний, який не впустить абикого на поверх. Тож, спроби проникнути до приміщення сторонніх осіб приречені на поразку.

Зайшовши на поверх, особливо ввечері, можна відчути духмяні аромати різних страв, які готують курсанти у своїх кімнатах ( хоч це і заборонено, але ну так же ж тяжко втриматись, щоб не приготувати собі чогось смачненького ). Перше, що кидається у вічі – це внутрішній порядок на поверсі. Плитка на підлозі аж блищить, адже один з днювальних зобов’язаний весь час підтримувати чистоту. Тут стіни пофарбовані у ніжний жовтий колір, який створює атмосферу спокою та відпочинку. А як відомо, військовим необхідний відпочинок, адже навчатися у дві зміни не так вже й легко, а крім того, ще й службу нести потрібно. Не поспішаючи, йду по центральному проходу, або, як це в армії називають, по «взльотці». З кімнати поруч долинають звуки гітари та співи, а з іншої якісь захоплені крики – як виявилось, дівчата діляться своїми історіями. У світлиці (місце для навчання) теж сидять, але тут тиша, тут всі навчаються, виконують завдання на наступний день. Тож, йду далі, не заважаю. Зліва від мене кабінет старшини поверху – місце, куди краще не потрапляти. Але вже вечір, тому боятися нічого.

Йду до своєї кімнати. Розповім ще й про те, як там живеться. Тож, проживаємо по 4 людини у кімнаті. Є все необхідне – стіл, шафа, стільці, тумби, та справжньому курсантові цього мало, тому чи не в кожного десь у «секретці» знаходиться електрочайник, мультиварка, посуд та інше приладдя для комфортного життя. Але це також по-секрету сказано. По-правді, кожного дня офіцери здійснюють перевірку наших кімнат, тому доводиться вигадувати неможливе, аби сховати все надійно.