У пошуках великої людської правди.

Або: Може правда людства справжня, коли вона спільна?

Заголовок багато обіцяє, чи не правда? Деколи обіцяне збувається. Іноді ні, бо часто це пов’язано з обманом. Дуже вже багато обману серед людей. І завжди за обіцянками ховається чиясь особиста мета. Так уже повелося серед людей, що їх відносини побудовані на довірі. Хочеш вір, хочеш не вір. Проте найвірніше збувається те, що є метою усіх. Таке буває коли група людей попадає у скрутне становище, шлях із нього відомий їм усім, йти по ньому мають вони всі і то є для них єдиний вихід. Звичайно, дуже добре, коли все так просто і всім зрозуміло. Набагато важче знайти спільний шлях, скажімо, для цілого народу. Наприклад, людей України, як, зрозуміло, і всього світу (і це дуже важливо!), об’єднує бажання жити якомога краще. Але, як завжди, кожен шукає свій шлях, а спільний результат, тобто середній рівень, всім відомий. Він низький! На тому рівні стає все більше людей, хоча це ж тільки середній рівень. Знайшовся начебто й для українців спільний шлях: стати громадянами Європи, тобто Євросоюзу.  Ну в тому розумінні, що ближче розвинених країн немає. Сполучені Штати, там… Канада, Австралія може… То далеко. Бо все ж хочеться жити на Батьківщині, тобто в Україні, і при тому жити добре. Хоча б набагато краще. Через те великі надії свого часу покладалися на підписання угоди про асоціацію. Євроінтеграцію тобто. З тих пір минуло кілька років, буремних років. Багато чого трапилось, навіть війна, що продовжується і не має перспектив до благополучного завершення. Великі надії потроху розчиняються у черговому розчаруванні в національному масштабі, а от бажання жити так, як живуть люди десь у Європах та Америках звичайно лишилось. Нарешті з’явилась теза, що будувати життя в Україні, розвивати її слід узгоджено з розвитком світу. І то певно так і є, бо здається, що такий спосіб дасть Україні виграш найвірніше. Обов’язково дасть, якщо світ буде зацікавлений у розвитку України, звичайно так само, як і інших країн. Таке можливо і про те буде нижче.  А тепер треба розібратися, як розвивається світ і що на нас у ньому чекає.

Наш світ то планета Земля, а український народ то частка людства. У складі людства і будемо розглядати майбутнє українського народу. Яке то майбутнє - то складне питання, що отримає найвірнішу відповідь якраз у майбутньому. Наше людське завдання полягає намагатися будувати якомога краще те майбутнє. Спільне майбутнє світу. Хай ці слова здаються наївними, але читайте далі.

Останнім часом не сказати, що з’явилася, але значно загострилася тема кризи людського суспільства. Тема глобальна, важлива, у всякому разі має бути важлива для всіх людей, бо відповідає своєму надзвичайному рівню: все такі річ про кризу всього людства. Тема з’явилася не зараз, а ще в середині минулого століття, але увага до неї значно зросла після появи вже досить широко відомої ювілейної доповіді Римському клубу. І вказана доповідь і тема взагалі виявляється викликає в суспільстві зовсім не однозначну реакцію, або ж відсутність такої. Останнє, до речі, викликає велике здивування. Так, як на те, що мешканці палаючому будинку сперечаються, як модно одягнутися на вихід, або чи виносити сміття зараз, чи відкласти на наступний раз. І то замість того, щоб рятувати дітей та себе. Ні ну, звичайно, якщо той будинок не божевільня…

Так яка ж насправді та криза? Чи є вона взагалі, наскільки серйозна і, головне, хто і як може і має знаходити вихід з тієї кризи? І наскільки то термінове питання?

Як уже давно відомо всім і кожному ще з шкільних років, людина - то вершина розвитку земного життя. А земне життя надзвичайно рідкісне явище і надзвичайно мале, поки що зовсім непомітне у велетенському просторі Всесвіту. Відносно гігантських розмірів принаймні сонячної системи воно є тонким, навіть мікроскопічним шаром «плісняви» на поверхні далеко не найбільшої планети. Хай це звучить досить цинічно для когось, але це саме так. І це доведеться прийняти як даність. Обов’язково треба знати і не забувати, що земне життя у космічному масштабі надзвичайно слабке, чутливе до зовнішніх впливів і потребує надзвичайно рідкісного збігу обставин! То знають багато хто, але дуже далеко не всі. Але земне життя надзвичайно прекрасне для людини! Ми не знаємо точно, але напевно земне життя прекрасне для всіх його представників. І знаємо точно, що воно для них надзвичайно цінне.

Земне життя це постійна боротьба за виживання всіх його представників. Між собою і з різноманітними явищами неживої природи. Відомо, що в історії Землі були випадки надзвичайних явищ, катастрофічних для цілих видів представників життя. Явищ, як земного походження (катастрофічні землетруси та виверження стратовулканів), так і позаземного (падіння астероїдів, аномально потужне космічне та сонячне випромінювання). Змінювались склад атмосфери, тиск, температура, кліматичні умови взагалі. З’являлися та практично вимирали, або надзвичайно змінювались цілі види, як рослин, так і різноманітних живих істот. Напевно людина не змогла б тоді вижити. За багато років існування життя зазнало величезних змін і стало таким як є.

Не має значення, чи людина з’явилася в результаті еволюції, чи ще якось інакше, але точно відомо, що практично увесь час існування земного життя людини не було. Найкраще показати основні періоди земного життя, використавши одну одиницю, скажімо – мільйон років. Одиниця велика, можна сказати, космічного масштабу, але ж людство напевно себе інакше і не уявляє. Отже:

-      земне життя    – 3800    млн років;

-      земні тварини –   600   млн років;

-      людина             –       0,2 млн років!

Тобто людина існує всього одну трьохтисячну частину часу існування земних тварин! Але для людини час її існування є надважливим, бо то є час існування людства! Ми ж бо знаємо, що для існування виду, а людство це вид тварин, а не щось інше, потрібні відповідні умови. І ми знаємо, що вони можуть змінюватися незалежно від нас! Про те говорить історія Землі. Можна припустити навіть, що на Землі до людей могли бути ще якісь розумні істоти, що зникли, можливо загинули! Через те для людини надважливо саме існування людства, бо то і є для неї земне життя!

Людина, як один з представників земного життя, також завжди була вимушена боротися за себе, за свій рід, за його продовження. Тим самим вона несвідомо насправді виборювала продовження існування цілого свого виду. Через таку свою надзвичайну перевагу, як розум, людина різко вирвалася уперед усіх тварин у боротьбі за виживання на Землі і з часом почала впливати на природу Землі. Спочатку це було малопомітно, але з розвитком людства, збільшенням його чисельності і ростом його технічної могутності цей вплив ставав все помітнішим, більшим, аж поки не став змінювати кліматичні умови. Так звана пересічна людина, що живе своїм коротким відносно існування людства життям, поки що не помічала і не помічає змін на планеті. Також вона не помічає, що для всіх інших тварин Землі вона є справжнім божеством! Хай простять мені апологети всіляких релігійних канонів, але це саме так. Все відносно! Людина не помічає такого свого становища у цьому світі. Вона не звертає уваги на те, що вона, саме вона, як носій земного розуму, є справжнім смислом земного життя! Смисл той – прогрес, зростання, розповсюдження! А чи може земне життя десь розповсюджуватися за межі планети без участі людини, розумної істоти? Питання досить риторичне. А от негативний вплив людини на те ж земне життя вже є і зростає досить швидко. Тому приклади:

-      спалювання, тобто фактичне знищення природних запасів органічних речовин, таких як вугілля, газ, нафта. Ця прекрасна сировина вже так і зветься – органічне паливо(!);

-      масове забруднення земної атмосфери викидами промислових підприємств і, з причини цього,  глобальне потепління, про наслідки котрого говорити тут мало місця;

-      скорочення і навіть щезання окремих представників флори і фауни.

Приклади впливу і наслідки можна знаходити ще і ще, але й так видно, що людина не надто переймається своєю роллю, своїм становищем на Землі і замість прогресу земного життя несе йому деградацію! Не йде мова про знищення земного життя. На його «щастя», людина у сучасному своєму стані, тобто людство, змінить земне середовище на СВОЮ згубу, а земне життя, котрому 3,8 млрд років, що перенесло не одну катастрофу, якось виживе й тепер. А от 200 тисячолітня історія людства на тому і закінчиться…

На жаль не тільки пересічна людина, а й люди, що мають реальну владу в людському суспільстві, самі не помічають того ж. Поки що, надіюсь.

Чисельність і могутність людства зростають зовсім не поступово, а насправді з величезним прискоренням! А люди, здається, не дуже вірять застереженням деяких наділених відповідними знаннями людей, що вивчають життя людства у його розвитку і давно попереджають про реальну вже небезпеку. Не тільки попереджають, а й радять можливі відповідні способи вирішення проблем. Як яскравий приклад можна згадати діяльність і роботи видатного вченого В. І. Вернадського, та факт несприйняття його ідей і, відповідно, практично повне їх ігнорування. А тепер іде мова вже про кризу людського суспільства. Тому приклад вже згадувана остання доповідь Римському Клубу. Доповідь викликала з одного боку великий інтерес, а з іншого - знову несприйняття, а іноді й шалений спротив! Така реакція як мінімум дивує. Бо попри можливі сумнівні, чи досить спірні моменти в цій доповіді з погляду декого, вона є результатом великої творчої роботи на платформі гуманізму! Тобто з врахуванням інтересів, життєво важливих практично для всіх людей Землі. Справжніх інтересів, не егоїстичних! Просто дивує така мала кількість публікацій на цю тему. І, особливо, в Україні! Ми що, вже у всьому розібралися? Для нас головні і цікаві всілякі інші питання, теж певно важливі, але тільки не ці, і не в цьому напрямку? У нас є люди відомі своїми гуманістичними поглядами, у публікаціях котрих неодноразово звучали застереження про небезпечні кризові явища людського суспільства. Чомусь не видно їх реакції. Деякі виступають проти того ж Римського клубу. Це тоді, коли вони повинні були б об’єднати зусилля і працювати на користь спільної стратегічної мети. І при цьому всіляко намагатися залучити до цього людей, що мають конкретний вплив на державні структури, у тому числі на уряди, і на міждержавні організації. Тобто людей, що складають так званий світовий правлячий клас! Хай дещо заспокояться надто революційно налаштовані.  Бо без участі тих людей, здається, не можна буде досягнути бажаного. У той же час вони, ті люди правлячого класу, мають зрозуміти, що інакше вони втратять значно більше!

Як і чим все це можна пояснити? Що ж зараз робиться з людством, людським суспільством?

Відомо, що боротися людина давно вже мусить не тільки і не стільки з природними умовами, скільки з такими ж, як вона, людьми, бо вони є її конкуренти. Конкуренти у боротьбі за успіх у людському середовищі. Саме ця людська якість - честолюбство, завжди грала і грає як позитивну роль, бо сприяє прогресу, так і негативну, бо досить часто переростає у жадібність, притому безмежну! Саме цім можна пояснити наявність величезних статків частини людства. Правда, не тільки надмірним честолюбством. Логіка тих людей досить проста. Вони вважають, що таким чином вони забезпечують як своє майбутнє, так і майбутнє своїх дітей, взагалі своїх потомків. Зазвичай вони не зважають на великий досвід минулих поколінь, котрий говорить про недостатність яких завгодно великих матеріальних спадків для щастя людини. Проте зараз і не в цьому справа. А в тому, що створилась загроза абсолютно непрогнозованого майбутнього, або гірше – прогнозованого вкрай негативного майбутнього, згубного для людства. При тому майбутнього досить близького. Майбутнього вже наших дітей! І ніякі матеріальні спадки щасливого майбутнього нікому не забезпечать!

Негативне майбутнє виникло не раптом. Воно будувалося людським суспільством практично всю його історію. Як уже сказано трошки вище, рушійною силою людського прогресу було і є честолюбство. Щоб там не було ще, але все таки в основному – честолюбство! А честолюбство дуже часто переростає у жадібність. Жадібність, помножена на природний розум, а краще хитрість, та ще посилена відсутністю моральних застережень, завжди приносила своєму носію відповідний успіх. Успіх у боротьбі за владу, що дуже тішить честолюбство, і успіх матеріальний. Так було практично завжди, а особливо в теперішньому, капіталістичному суспільстві. Парадокс, але як раз народження і розвиток передової у свій час буржуазної демократії, що ставить на перше місце свободу підприємництва, найбільше сприяє сучасній кризі суспільства. Підприємлива людина зазвичай поступає так, як їй найбільш вигідно. ЇЇ дії можуть бути обмежені лише діючими правилами, включаючи закони. Саме діючими! Тобто підтриманими відповідними механізмами, що роблять невиконання невигідним. За ті механізми насамперед має відповідати держава, її структури. Але! Підприємливі люди на те й підприємливі, що далеко не наївні і намагаються контролювати державні структури. І там з’являються такі самі підприємливі люди. І так далі, аж до утворення влади олігархів.

Є звичайно люди, багато людей, що крім зовнішніх сил керуються ще вимогами особистої моралі, совісті, співчуття до інших. Та вони зазвичай не мають змоги конкурувати у підприємництві з людьми, для яких такі речі, як мораль та совість, викликають зайві ускладнення. Це максимально простий опис бізнесової політики, що зрослася з просто політикою, у таких країнах, як скажімо - Україна. Звичайно вона така не одна. А крім того є безліч країн набагато бідніших. Бідніших за рівнем життя основної маси населення. І, звичайно, є так звані розвинені країни, де рівень життя набагато вищий. До речі: населення розвинених країн складає тільки приблизно 15% людства, частка їх у загальній кількості людства невпинно зменшується і, відповідно, частка інших зростає. Під простою назвою «рівень життя» мається на увазі багато чого, що робить життя в країні більш (чи менш) прийнятним, тобто спокійним, ситим, цікавим і т. д.  Чому для порівняння рівня розвитку країн тут використано рівень життя основної маси населення, тобто більшості? Тому що саме більшість населення найбільш потерпає від нерівності у рівні життя в різних країнах! Тут ми підходимо впритул до одного з проявів сьогоднішньої кризи людства, можливо найяскравішого. Нерівність! Про неї зараз говорять і пишуть дуже багато, але від того вона не стає меншою. Звичайно вона була завжди в людському середовищі. Завжди поруч з нею і у зв’язку з нею була присутня заздрість менш успішних людей до більш успішних. При підозрі на аморальність шляху до успіху одних з’являлось відчуття несправедливості у інших. У нормальному середовищі все це знаходиться у відносній рівновазі. І нормальна держава, як поки що найвищий рівень розвитку людського співтовариства, робить усе можливе для утримання тієї рівноваги, піклуючись про рівень життя більшості громадян, насамперед, таких, що хочуть, але з об‘єктивних причин не можуть добитися успіху. Саме до нормальних швидше належать так звані розвинені держави. До речі, найбільшого рівня піклування про своїх громадян, тобто рівня соціальної політики, вони досягли у часи змагання з Радянським Союзом і залежних від нього країн соціалістичного табору. Саме для доведення своїм громадянам переваг країн буржуазної демократії. Наразі того змагання нема і дещо спало бажання розвивати соціальні програми, але різниця у рівнях життя у бідних і розвинених країнах тим не менше зростає. Які там соціальні програми у бідних країнах!? Ота різниця з різних причин завжди була. Але зараз, у зв’язку з надзвичайно потужним розвитком розповсюдження інформації, справжньою інформаційною революцією, знання про ту різницю, ту нерівність стали надбанням широких і дуже великих, надзвичайно великих мас населення бідних країн і викликали там широке розповсюдження відчуття несправедливості, гострого відчуття несправедливості, історичної несправедливості! Люди там раптом зрозуміли, що їх біда у місці їх народження, місці їх перебування. Змінити радикально своє життя на батьківщині вони не можуть і бачать найкращий вихід у тому, щоб податися за кращим життям туди, де вже вони знають.  У тому причина все більшого потоку мігрантів з бідних країн. І то тільки початок! І то велика загроза існуючому світовому порядку! Мільйони, сотні мільйонів, навіть мільярди мешканців бідних країн, де війни, голод, хвороби, країн, на території котрих лідери інших країн ведуть непримиренну боротьбу за вплив на свою егоїстичну користь, тепер не мають, не знають іншого виходу для себе і своїх дітей, як знятися і рушити, хто як може, туди, де краще! Але хто там їх чекає? Виявляється, їх не чекає величезна більшість населення розвинених країн! Бо мігранти, що спочатку були згодні задешево робити все те, чого не хотілося місцевим, тепер стають все численнішими і починають складати конкуренцію. Не всі з них можуть знайти собі не тільки достойну, а й взагалі роботу і стають тягарем для держав і, відповідно, для їх громадян-платників податків. Мігранти, яких стає все більше, по-перше, вже не отримують вчасної і достатньої матеріальної державної підтримки, а по друге, часто сильно і дуже сильно ментально відрізняються від місцевих. Велика їх кількість, в першу чергу молодь, відчуває величезне розчарування, заздрість до місцевого населення. Від цього виникають різні конфлікти. У цілком до того благополучних країнах ситуація стає все більш нестабільною. Ситуація стає нестабільною, часто конфліктною і у міждержавних відносинах. Всім відомі факти досить різного відношення керівництва країн Євросоюзу до проблем міграції. Цілком можливо, що конфліктні ситуації використовуються і навмисне підігріваються зовнішніми силами, які ведуть, повторюю, непримиренну боротьбу, кожен на свою егоїстичну користь. Так є вже зараз, це всім відомо. І то, як говорилося вище, тільки початок. Настав час великої міграції, яка захопить практично всі країни і буде намагатися просто «затопити» країни розвинені. Дуже складно прогнозувати, як то буде, може навіть війна всіх проти всіх(!), але стан, у якому зараз знаходиться людство, насправді нестабільний. Як, наприклад, якась конструктивна система, що знаходиться під постійно зростаючою напругою. При досягненні якоїсь величини напруги досить, наприклад незначного удару і все – руйнування! Напруга та є нерівність. Або хімічний розчин, суміш речовин виду, що здається стабільним. Але досить появи чогось, що послужить каталізатором, і раптом виникає бурхлива реакція і от – зовсім новий вид. Тим каталізатором зміни стану людства є інформаційна революція.

Як вже сказано, світ наш здається достатньо стабільним. Так склалося, що у цьому світі практично всі, у всякому разі ті, від кого багато що залежить, якось уже влаштувались. І навряд чи хтось з них захоче кардинальних змін. Звичайно, на превеликій жаль, обов’язково буде намагання залишити все, як є. Мовляв: якось буде. Мало хто поступиться тим, що має, і тим що має добути. Багато хто будує свій «картковий будинок» (знаємо, що це) і навряд чи захоче зупинитися. Будуть і намагання знайти силові рішення для зупинення масової міграції. Прийде такий момент, коли буде забутий відносний гуманізм ліберальної буржуазної демократії. Тут не обійдеться без фашизації державної влади і утворення об’єднань саме таких держав і на тій же основі. Чому фашизація? Тому що в таких державах ні в якому разі не будуть стояти на першому місці інтереси людини. У таких державах вимагатиметься принесення в жертву державним інтересам всього і всякого. Нам відомі такі історичні приклади, як фашистська Італія, нацистська Німеччина, більшовицький Радянський Союз і т. п. Не хочеться приводити приклади з сучасності в надії на можливі зміни поглядів людей. Звичайно ж ми знаємо, що ті державні інтереси є насправді інтересами відповідних осіб. У прогнозованій можливій майбутній ситуації тим інтересам будуть відповідати будь які засоби, в першу чергу, силові, щоб утримати частину людства там, де вона живе. Тобто у величезних глобального виду резерваціях. Але то вже обов’язково війна, наслідком якої буде вже інший світ. Точніше, то вже буде постійна війна в різноманітних варіантах у іншому ніж зараз світі. Головне в тому світі: з одного боку – мільярди нещасних, з іншого – країни авторитарного правління з відносно пристойним рівнем життя рядових громадян. Авторитарне правління буде масово підтримане громадянами під страхом нашестя, від якого те правління боронить. То все досить спрощене, скажімо, передбачення розвитку можливого майбутнього. Насправді будуть іще намагання перешкодити інформаційній революції, але то нічого не дасть, бо замість досить правдивої інформації з’являється міфічна, що передається стихійно і діє ще сильніше. Також далеко не відразу і не обов’язково буде велике об’єднання держав, а будуть численні протистояння і конфлікти, збройні конфлікти. Тобто продовження і розширення теперішнього стану! Ймовірно буде застосовано ядерну зброю, у першу чергу не державами з числа розвинених. Нерозвинені країни з ядерною зброєю вже є, і далеко не всі вони під врівноваженим правлінням. Таким чином вимальовується сповзання світу в хаос. Звичайно у тій ситуації навряд чи можна розраховувати на прогрес. Ніякого зменшення негативного впливу на природу Землі, а тільки навпаки. То безперечно негативний сценарій, але, на жаль, досить реальний, бо не вимагає чиїхось зусиль, точніше, надзусиль.

А от що треба робити, щоб того не сталося? Начебто дуже просто: щоб людство не зазнало неконтрольованих змін потрібно завчасно корегувати його стан. Потрібно зменшувати напругу, тобто нерівність. До речі, не буде великім відкриттям, коли виявиться, що велика більшість людей навряд чи захоче покинути свій рідний край, коли там будуть умови хай не такі, як у розвинених країнах, але хоча б наближатимуться до того!

І от таке просте рішення потребує надзусиль. Саме надзусиль! Бо треба подолати не просто відсутність взаєморозуміння, а колосальну роз’єднаність. Роз’єднаність глобального масштабу, таку велику, описати яку тут немає місця. Скажемо тільки, що людство розділене не тільки кордонами, а й відмінностями національних і внутрішньоплемінних традицій, віровченнями, расовою і національною нетерпимістю. У боротьбі за особисті інтереси, такі, як влада та доходи, окремі люди (назвемо їх так) організували партії та конфесії, та боротьбу їх між собою, банди та навіть держави, і війни їх!.. То значить для того, щоб наш світ почав помітно рухатися до своєї стратегічної мети, а саме, до створення світового співтовариства, треба, щоб уся практична діяльність держав і міждержавних організацій відбувалася у відповідності з тією метою. Тут ми знову маємо повернутися до тези, що була приведена вище, а саме, що не вдасться це, якщо ця мета не стане стратегічною в першу чергу для людей, що мають конкретний вплив на державні структури, у тому числі на уряди, і на міждержавні організації. Тобто людей, що складають так званий світовий правлячий клас! Хоча б більшості, бо не всі то зрозуміють. То треба, щоб ті люди зрозуміли, що на даний час вони не мають іншого виходу для спасіння свого і свого потомства, як поставити всю свою діяльність, свої практичні дії в залежність від спільного головного. У тому й буде їх вигода, та навіть більше - спасіння! І тут треба сказати головне: саме ті люди мають розпочати і взяти в свої руки всесвітній рух до спільної мети. Саме вони! Наскільки їх менше мільярдів всіх інших людей, настільки їм легше порозумітися! Доведеться об’єднати бізнес і державну політику, церкви і науку. Треба знайти способи обмеження людської матеріальної жадібності (!) і розвивати програми підтримки як окремих стражденних, так і цілих бідних країн. При тому має бути не просто матеріальна підтримка бідних країн, а й системний контроль над їх державним управлінням, контроль односторонній, щоб уникнути маніпулювання. Лідерам церков, як моральним авторитетам, теж доведеться прикласти багато зусиль для досягнення взаєморозуміння між прихильниками різних релігій, а також для знаходження вирішень проблем відмінностей, часто штучних, між різноманітними конфесіями. Релігії, скільки б їх не було на Землі, наразі надзвичайно потрібні, бо несуть масі простих, пересічних людей прості ж і благородні принципи – заповіді. Якщо тих заповідей будуть по справжньому дотримуватися так звані сильні світу цього, кожна проста людина не стане мучитися бодай заздрістю до когось іншого. Що стосується коштів на все те, то вони з’являться передусім, як невитрачені на численні афери, «відкати», невиплачені податки, а найбільше – від зменшення колосальних витрат на озброєння! Головне – нарешті порозумітися і рухатися до об’єднання зусиль. Від того і стануться потрібні зміни. І то вже буде інше суспільство з дещо іншим устроєм. І буде далі…

А далі має бути приблизно так. Наука й бізнес мають спільні надзвичайні задачі по розробці і впровадженні технологій для мінімізації негативного впливу на природу Землі, пошуку нових джерел енергії. Наука має свою надзвичайну задачу - пошуки технічних можливостей захисту Землі, земного життя і людства від природних загроз. Люди ж бо у своїй постійній боротьбі за життєво необхідне забувають, а точніше, у своїй масі просто не знають, що їх життя знаходиться під постійними природними загрозами і земного, і позаземного походження. Протидіяти загрозам позаземного походження, наприклад падінням астероїдів, окрім відстеження останніх людство взагалі не має ніякої можливості. Така можливість, точніше, можливості з’являться тоді коли людство по справжньому займеться космічними дослідженнями, що так само, як і пошук нових джерел енергії потребує колосальних витрат людських і матеріальних ресурсів, а значить, участі практично усього світу. Чому по справжньому? Тому, що досі, країни займалися космосом практично тільки у руслі розробки військових озброєнь, використовуючи відповідні технічні досягнення, ну і звичайно то було престижно з політичних міркувань. Правда, треба визнати, є просто визначні досягнення у дослідженні досить далеких місцин Сонячної системи за допомогою автоматичних апаратів. Але ж то хоч і надзвичайно тонко та винахідливо розроблено, та все ж дуже далеко від розуміння, якщо взагалі відомо колосальній більшості людства! Бо хто ще там приймав участь крім Сполучених Штатів? Наразі вже є приклади участі, і участі досить успішної (у технічному плані) недержавних структур. На жаль ті успіхи виглядають досить сумнівними з огляду на нелогічність поставлених цілей, таких як космічний туризм до Місяця за велетенські гроші, або пілотований політ до Марса, котрий наразі може бути тільки в один бік і ціною життя учасників. Насправді людина досягне того ж Марса і далі, коли винайде відповідні технічні засоби для досягнення високих швидкостей і надійного захисту від космічного випромінювання.

Читача напевно здивувала раптова поява теми космічних досліджень. То тільки здається, що вона раптова. Бо насправді досить скоро людство помітить, по-перше, що його стало надто багато на рідній планеті, а, по друге, воно у великій своїй частині зрозуміє нарешті своє дійсне значення для земного життя, зрозуміє, що і є смислом того життя і відповідає не тільки за його збереження на Землі, а й за розповсюдження за її межі. Розповсюдження не просто життя, а розумного життя. Зрозуміло, що все то буде доречно, коли людство підніме на високий рівень своє життя на Землі. І стане цілком можливо, технічно можливо, від, можна сказати, ефекту синергії, тобто як наслідок велетенських спільних зусиль об’єднаного людства.

Таке може бути майбутнє. І хай читач сприйме цей текст, як надто наївний, надто ідеалістичний, так уже звикли люди вважати добро зазвичай наївним, та все ж таки, то може і є велика спільна людська правда? І саме справжня, бо спільна?