Коротка історія ПЦУ

Християнами були князі Оскольд, Олег, Ігор та княгиня Ольга. Св. рівноапостольний київський князь Володимир Святославич (963–1015) охрестив у 988 р. Русь-Україну, як свідчить “Повість минулих літ”. З цього часу Київська Русь-Україна вважалася християнською державою, де Православна Церква мала державне значення. Оскільки Православ’я прийшло з Візантії, то Константинопольський Патріархат є Матір’ю-Церквою Православної Церкви України. Першим Київським Митрополитом вважається святитель Михаїл Київський.

Це вже потім розпад Київської держави супроводжувався піднесенням нового політичного центру – Володимиро-Суздальського князівства, в цей же час стався перший вияв братньої любові московитів до киян - після невдалої спроби Володимирського князя Андрія Боголюбського отримати благословення Константинопольського патріарха на утворення окремої Володимирської митрополії у 1162 р., він вчинив напад на Київ у 1169 р. і повністю розграбував місто.

Вже після завоювання України Московією, церковна політика в Україні з 1686 р. після неканонічного приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату виявилася в усіх галузях церковного життя. Відбулося територіальне обмеження Київської Митрополії за рахунок єпархій, які їй належали до 1686 р., а потім увійшли до Московського Патріархату, встановленого у 1589 р. Упродовж XVIІІ ст. відбулося поступове обмеження та ліквідація церковних прав і автономії Київської Митрополії.

У 1700–1721 рр. було проведено ліквідацію інституту патріаршества в Російській Православній Церкві російським імператором Петром І Романовим і переведення церковного управління під зверхність Святійшого Урядуючого Синоду Російської Православної Церкви (1721–1917). Ректор Києво-Могилянської Акакдемії, згодом Архієпископ Великоновгородський і Великолуцький Феофан Прокопович (1681–1736) є автором документу «Духовний регламент», яким запроваджувалась нова форма правління Православної Церкви в Російській імперії. Церковна політика російського імператорського уряду аж до розпаду Імперії була спрямована на русифікацію та денаціоналізацію українського церковного життя за рахунок цілеспрямованих дій Святійшого Урядуючого Синоду.

Православна Церква в Україні після Другої Світової війни (1945–1990) була підпорядкована Московському Патріархату, який діяв в СРСР на умовах «Московського конкордату». Перейменування Українського Екзархату Московського Патріархату під тиском зовнішніх обставин на Українську Православну Церкву відбулося у 1990 р., коли було створено Українську Православну Церкву в канонічній єдності з Московським Патріархатом. Митрополит Київський і всієї України Філарет почав працювати над розширенням автономії УПЦ в нових політичних умовах. Дарування самостійності і незалежності в управлінні Українській Православній Церкві Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм ІІ (Рідігером) відбулося у жовтні 1990 р. наданням Митрополитові Київському і всієї України Філарету відповідної грамоти. А 5 січня 2019 р. Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос про Автокефалію Православної Церкви України.