Українська мілітарна традиція: від армії УНР до ЗСУ

У понеділок, 4 грудня, в Києві відбувся масштабний захід до Дня збройних сил України.

Пощастило відвідати три крутезні лекції в понеділок на лекційному полігоні «Українська мілітарна традиція: від армії УНР до ЗСУ», які організував Експертний корпус разом із фахівцями з військової історії до Дня збройних сил України.

Можна переконатися, що такі заходи для свідомого населення варто проводити якомога частіше та якомога більше. Особливо для молоді, не забуваючи і про старше досвідченіше покоління. Адже Міністерство освіти України всупереч старанням ще поки далеке до надання якісної і, головне, потрібної освіти, натомість часто-густо використовує методи, які давно є застарілими. Про просвітництво взагалі говорити не варто.

Проте лекторам вдалося тримати атмосферу того вечора в напруженні та зацікавити вдячного і вимогливого слухача, проявивши високий професіоналізм, тонке відчуття авдиторії та власне бачення подальшого розвитку подій в Україні.

Тут ви зануритеся у вир інтелектуальних дискурсів про історичне минуле Української держави з проведенням паралелей з сучасністю.

Тут ви не помітите, як стрімко минає час.

Тут ви можете відчути свою потрібність цій країні, бо хто як не ми, а також надихнутися міцною енергетикою пасіонаріїв та повчитися в них майстерності, зокрема, і в ораторському мистецтві.

Василь Павлов – радник заступника голови адміністрації президента. Не знайома з доробком, проте я була певна, що доповідь «Перспектива відродження традицій армії УНР в ЗСУ» буде потужною. В.Павлов розповів про власний практичний досвід впровадження змін у сучасній українській армії та презентував подальший план реформ нашого війська.

Подача матеріалу настільки задовільна, що такі лекції цілком можна було б проводити в середніх та вищих навчальних закладах замість нудної запліснявілої міністерської програми. Why not?

Вкарбувалася в пам'ять цитата з доповіді: «мілітарна історія України – це інструмент пропаганди. Саме тому в нас у великій кількості мають з’являтися сюжети для телеекранів, свої героїчні фільми, а також теорія про обмундирування та підручники з воєнної історії для школярів».

Утім, кінострічки та сюжети вже потроху починають розвиватися. Взяти хоча б останню «Кіборги» режисер Ахтема Сеітаблаєва, на прем’єру якого, до речі, можна піти вже завтра, 7 грудня.

Павло Подобєд – науковий співробітник українського інституту національної пам’яті. Розповідав про «Реставрацію бренду УНР». Жваво, енергійно, захопливо – одразу видно, що людина вклала душу в аналіз цієї теми.

П.Подобєд один із захисників української мови. Ерудована, інтелігентна особистість, про діяльність якої завжди цікаво читати в фейсбуці та стежити за його науковим доробком.

Наведу кілька тез із доповіді, що найбільш запам’яталися: «Українці звикли плакати над могилами полеглих героїв, водночас для сьогодення важливо пам'ятати, коли плакали вороги» та «Потрібно не тільки не забувати про могили, але й пам’ятати про місця перемог – це те, що не менш важливо сьогодні».

На мій погляд, перша цитата дуже яскраво ілюструє ставлення українців до загиблих військових. Інколи просто стомлюєшся читати або слухати жалісливі нарікання, як цинічно, підступно та кровожерливо нас вбивають. Дійсно не плакати потрібно зараз, а починати мститися за кожного полеглого героя всупереч біблійному вченню «любити ворогів своїх».

Юрій Михальчишин – хедлайнер того вечора, історик за освітою, екс-нардеп та колишній співробітник славнозвісного СБУ, яке в зв’язку зі скороченням втратило фахового службовця. Тема доповіді – «Контррозвідувальна діяльність як гарант національної державності» – особливо актуальна в теперішні буремні часи.

Променисто, змістовно, лаконічно, без викривлення суті, доступно широкому загалу і без зайвої «води», яку так полюбляють чимало наших «експертів». Цікаво було дізнатися про національні спецслужби доби революції 1917–1920 рр. та їхніх керівників у тій війні.

Ю.Михальчишин також зазначив, що «гібридна війна Росії з Україною розпочалася не навесні 2014-го, а зі знищення українських спецслужб на початку 2000-х. За каденції, як не дивно, Ющенка. Тоді розвідувальні служби РФ почали масову вербовку співробітників наших органів, починаючи з «бізнес-стосунків» на основі контрабанди на кордоні». Що ж, цілком вірогідно.

Скажу я вам, лекції Михальчишина нетипові для більшості, бо є дуже нетолерантними, як зазначають їхні завсідники, а більшість в нас звикла до так званої «толерантності» і пристосуванства, і загравання з відвертими ворогами, і ведення з ним спільного бізнесу навіть під час війни, яку вони цинічно називають «АТО».

Кажуть, понеділок важкий робочий день. Однак це не зовсім так, коли є можливість долучитися до правильних, хоча й таких рідкісних, заходів, де можна зустріти як вже добре знайомих, так і нових хороших людей. Завдяки їм будь-який сталевий будень стає святом! Досадую лиш за тим, що не відвідувала раніше подібні лекції, які must keep one’s ear to the ground. Море задоволення і мозковий штурм гарантується!

Recommend to everyone!