Cherchez la femme: кривава робота чекістки

Вона катувала арештованих та знімала з них «буржуазні рукавички»: здирала шкіру рук разом із нігтями.

Жінки-революціонерки – особлива сторінка совєтскої пропаганди: Клара Цеткін, Роза Люксембург, Надя Крупська, Олександра Коллонтай, Лариса Рейснер. Всі ці жінки – приклад для наслідування, ідеал жінки совєтскої епохи.

Відома фраза Леніна, що кожна кухарка може керувати країною, численні агіткампанії для залучення жінок до суспільного життя – зробили свою справу: жінки не лише брали участь у виборах, ставали директорками заводів та фабрик, але й самовіддано працювали на «благо госсударства» в правоохоронних, а точніше «правопохоронних» органах Совєтского Союзу.

Жінки були учасницями бойових груп революціонерів і нарівні з чоловіками вбивали «во ім'я світлого майбутнього» та завзято знищували «недобитків», які заважали його наближення. Особливо активними були співробітниці ВЧК (Всероссийская чрезвычайная комиссия, створена у 1917 році на чолі з Дзержинським, що проводила масові позасудові репресії «контрреволюціонерів»).

Розалія Залкінд, "Землячка"

Серед найжорстокіших чекісток згадуємо «Землячку» (Розалія Залкінд) у Криму, Конкордія Громова в Катеринославі, Євгенія Бош в Пензі, Наталя Яковлева та Олена Стасова у Петербурзі. Колишня фельдшерка Ревека Мейзель-Пластініна в Архангельську. Надія Островська у Севастополі, яка писала про себе, що «у неї душа стискається, як мімоза, від будь-якого різкого дотику», була головною, коли розстрілювали й топили в Чорному морі офіцерів, прив'язуючи до тіл вантаж.

"товаришка Дора"

Ще однією «героїнею того часу» є співробітниця Одеської ЧК – товаришка Дора. На відміну від «колежанок по-цеху», відомості про яких достовірно підтверджені, про одеську чекістку Дору достеменно невідомо. Вперше про цю жінку, якщо можна її так назвати, згадав у своїй праці «Червоний терор у Росії» російський історик Сергій Мельгунов: «С Джонстоном (чорношкірий командир особливого підрозділу ЧК в Одесі)  могла конкурировать в  Одессe лишь женщина-палач, молодая девушка Вeра Гребеннюкова Дора. О ея тиранствах также  ходили цeлыя легенды. Она «буквально  терзала»  свои жертвы: вырывала волосы, отрубала конечности, отрeзала уши, выворачивала скулы  и т. д. Чтобы  судить о ея дeятельности, достаточно привести тот факт, что в течение  двух  с половиной мeсяцев  ея  службы  в чрезвычайкe  ею одной было  разстрeлено  700  слишком человeк,   т.  е.  почти  треть  разстрeленных  в  Ч.  К.  всeми  остальными палачами». Посилається автор на дані денікінської комісії, в матеріалах якої знаходимо «Веру Гребенюкова по кличке Дора, исполнитель». За деякими даними є ще декілька варіантів її справжнього прізвища: Ремовер, Євлинська, або Любарська. Дора Любарська була революціонеркою, і коли «білі» ввійшли в Одесу, готувала повстання, але її група була арештована і її стратили – повісили. Перед цим, Дора Любарська працювала актрисою і чекісткою. А за матеріалами «білої» преси, це зовсім не дивний збіг, бо Дора Євлинська і Дора Любарська – одна людина. Саме вона катувала арештованих та знімала з них «буржуазні рукавички»: здирала шкіру з рук.

Окрім того, зберігся, нібито, її передсмертний лист:

текст передсмертного листа Дори Любарської

Звичайно, зважаючи на те, з якою завзятістю совєти приховували свої діяння, а тим паче в органах ЧК, не дивно, що маємо стільки «невідомих» у цій біографії. Але мільйони жертв червоного терору, є беззаперечним доказом того, що звірства тогочасного режиму не мали меж, а існування такої постаті – цілком реальне. Можливо, десь у архівах ще є нерозкриті дані про той період, і, можливо, колись ми ще дізнаємось правду, про цю зразкову чекістку. 

Дізнатися про те, як розпочиналося більшовитське поневолення та як український народ боровся із "братньою допомогою" можна у музеї "Совєтскої окупації", що в місті Києві. http://www.memorial.kiev.ua