Чужий Майдан (відновлена версія)

Стаття була надрукована тут 19 лютого о 13:53, але десь зникла. Відновлюю за чернеткою та по пам'яті.

Учора вдень на Інститутській я побачив інший Майдан. Відчув: чужий. Незрозумілий. Можливо, несумісний зі мною. Можливо, небезпечний для мене.



Учора вдень на Інститутській я побачив, як вели невідомого на Майдан (див. фото).

Подумав: провокатор.

Але відчув: цей Майдан зовсім інший, незрозумілий. У мене немає відчуття злиття з ним.

Можливо, він несумісний з моїми цінностями. Одним словом, чужий.

Згадав, як Руслана розповіла, що їй загрожували на Майдані.

Згадав, як 19-го січня ми з дружиною кричали: "Провокатори! Не йдіть на Грушевського", а один з хлопців зупинився і переконано сказав: "Ми будемо діяти. А ви - танцюйте з Русланою".

Учора побачив дивних осіб серед захисників Майдану. Нічим не відрізниш від Беркуту, лише на формі немає нашивки.

Дехто з металевими палицями або ціпами.

Цей Майдан не лише чужий. Можливо, він небезпечний для мене. Можливо, Ярош більш небезпечний, ніж Янукович.

Ввечері почитав, як брали на Липського офіс Регіонів. Бандитизм.

Вночі почув волання Євгена Ніщука: "Хлопці, що ви робите? Ми ж не фашисти! Фашисти - там!"

Все, досить.

Мені шкода хлопців. Я розумію їх, співчуваю їм. Але я не підтрримую цей Майдан.

Неймовірно тяжко.

Учора було б 95 років моєму батькові. Я поїхав до нього на Берківці за підтримкою та порадою.

Відвідав також брата та бабушку з батьковим вітчимом. Пробачте мене.

Завтра в Україні день трауру.


Доповнення 20 лютого.

Щоб не було непорозумінь.

Сьогодні, замість трауру, був страшний та трагічний день.

19-го на Майдані виступала Руслана. Які слова вона знаходить!

Це - мій Майдан. Рідний. Я з ним до самого кінця. Щоб не трапилося.

Майдан, наповнений ненавистю - чужий. То хибний шлях.

Майдан, на третину заповнений провокаторами, ворогами, яких ніхто не бачить - буду викривати.